У процесі розвитку громадянського суспільства для міських органів важливо не втратити своїх позицій і продовжувати тримати руку на пульсі змін. В рамках стажування в громадській організації Трансперенсі Інтернешнл Україна в межах програми «Transparent cities/Прозорі міста», студентки Українського католицького університету Качмар Надія та Софія Макогін описали інструменти, які дозволяють співпрацювати органам влади та громаді, налагоджувати ефективний діалог та інформувати одне одного.
Діалог «влада-громада» є важливим. Він забезпечує прозорість у політичному середовищі, налагоджує співпрацю між людьми та владою, а також сприяє залученості жителів у політичні процеси свого міста. Діалог між громадою та органами місцевого самоврядування є вигідним як громаді, бо її чують, так і місцевій владі, бо вона розуміє, що від неї очікують, що потрібно людям. У цій статті описано, які виклики та перепони існують для ефективного діалогу з боку громади та органів місцевого самоврядування, а також запропоновані конкретні приклади його ефективного налагодження.
Взаємна (не)довіра: виклики та перспективи
Результати Національного опитування щодо громадянського залучення USAID свідчать про недостатню активність громади. При вибірці у 2073 осіб на момент проведення опитування лише 7% українців зазначали про залучення до життя своєї громади, 22% інколи брали участь у зборах та інших заходах, 69% людей не брали участі у житті громади з різних причин. Тобто, понад половина представників громад не є залученими у процеси самоорганізації.
За даними дослідження «Громади кажуть», ініційованого Асоціацією міст України, політична активність респондентів перебуває на доволі низькому рівні. Участь у найпопулярнішій формі активності — зверненні до представників місцевої влади з пропозиціями, заявами та скаргами — брали лише 20% громадян. Інші види активності отримали ще менший відсоток підтримки.
Залученість громади у локальне політичне життя також добре демонструється рівнем явки на місцевих виборах. Тому варто також розглянути явку виборців на місцевих виборах у 2020, які відбулися 25 жовтня. За даними ЦВК, середня явка виборців по країні становила 36,9%. Звісно, така низька явка може бути пов'язана із пандемією коронавірусу. Проте варто взяти до уваги і явку виборців на минулих місцевих виборах, які відбувалися 2015 року. Хоча й вища за поточний рік, за даними Центральної Виборчої комісії, вона все одно склала менше половини (46,61%). Такий рівень явки виборців на місцевих виборах 2015 року демонструє низький рівень залученості громади до політичних процесів, навіть попри відсутність пандемії та інших глобальних зовнішніх загроз для безпеки проведення виборів.
Можна припустити, що високий рівень недовіри до місцевої влади породжує бар'єри у діалозі «влада-громада». Так, вагомим фактором у цьому діалозі є упереджене ставлення українців до управлінських органів. Через це багато людей навіть не намагається вести діалог з владою, оскільки ставлять під сумнів, до прикладу, здатність громади вплинути на процес прийняття рішень місцевими органами влади. Активістка Олена Шевчук в інтерв'ю журналу «Український Тиждень», зазначила:
«І рідко активісти згодні йти не те що у владу, а навіть на діалог із можновладцями. Бо вважають, що навіть це може негативно позначитися на їхньому іміджі. Поширений стереотип «влада = зрада» працює і завжди бере гору в сутичці трьох сторін: активіст — влада — простий громадянин (людина, яка не залучена до процесу ухвалення рішень і не зацікавлена в особистому впливі)» (Єлизавета Гончарова, Український Тиждень, 2018).
Проведене опитування, ініційоване Асоціацією міст України, показало, що респонденти оцінюють роботу місцевої влади як неефективну. До прикладу, 63% опитаних, які живуть у містах, повністю або частково погодились із твердженням, що в їхніх містах інтереси представників місцевої влади важливіші за інтереси більшості населення. Цікавим у контексті аналізу є те, у яких містах дана проблема виражена найбільше та найменше: опираючись на дослідження, найвищий відсоток тих, хто так вважає є у Первомайську, найнижчий же показник — у Києві. Трохи більше половини опитаних не вірить обіцянкам місцевих органів влади. Така ж кількість опитаних вважає, що представники місцевої влади зловживають своїм становищем для особистої вигоди. Найвищий показник знову у Первомайську — 84%, найменший у Чугуєві — 52%. Якщо згадувати Первомайськ і Чугуїв у контексті відсотку недовіри, то тут вони знов виділились максимальними і мінімальними для України показників: у першого — 85%, у другого — 44%.
Громада не знає, які існують механізми, щоб висловити свою позицію. Посилаючись на результати Національне опитування щодо громадянського залучення USAID, менше половини громадян обізнані в питаннях про внесення скарг до місцевих органів влади щодо інфраструктурних питань, щодо участі у мирних зібраннях, акціях з конкретних питань. Близько третини обізнані щодо можливості участі в громадських слуханнях та ініціювання й підписання електронних петицій до мера міста та органів місцевої влади.
Погляд представників громадського сектору на діалог «влада-громада».
Як ми вже згадували раніше, громада не часто довіряє місцевому самоврядуванню. На це є різні причини: об’єктивні приклади неефективного управління або порушень, які викликали таку реакцію у громади, стереотипи про діяльність органів місцевого самоврядування або ж недостатня обізнаність у питаннях політики.
По-перше, органи місцевого самоврядування не завжди йдуть охоче на контакт із громадою. Наприклад, охоронці Миколаївської міської ради 23 квітня 2020 року перешкоджали в доступі до засідання з перерозподілу бюджету на боротьбу з поширенням коронавірусу журналістам місцевих інформаційних видань (Інститут масової інформації, 24.04.2020). Згідно зі статтями 1, 2 Закону про місцеве самоврядування, міський/селищний голова не має права давати розпоряджень про можливість і порядок проведення закритих сесій місцевих рад. Це є спеціальним повноваженням органів місцевого самоврядування, але аж ніяк самих посадових осіб. Це є яскравим прикладом порушення статті 171 КК України — маємо незаконну відмову у доступі журналіста до інформації.
По-друге, органи місцевого самоврядування залишаються корумпованими. Наприклад, на сайті НАБУ можна знайти матеріали по розслідуванню факту завдання 131 млн грн шкоди територіальній громаді Одеси (через неофіційну забудову міста). Дану підозру було вручено трьом посадовцям Одеської міської ради та засновнику приватної компанії (продавець нерухомості). Також НАБУ вказує, що 14 квітня 2020 року Одеський міський голова отримав підозру у внесенні недостовірної інформації до електронної декларації за 2017 рік: а саме не вніс декларації 2017 року статки на загальну суму 16,2 млн грн. Проблема високого рівня корупції, звісно, характерним не лише для Одеси: дані заголовки можна побачити і у інших містах: «У Львові на хабарі затримали чиновницю міської ради» (tvoemisto.tv, 2019 рік), «На хабарі попався голова Чернігівської РДА»(Українська Правда, 2020). Також, проблемою є те, що більшість корупційних справ залишаються відкритими. За даними НАЗК, в 2019 році до судів надійшло 3 949 проваджень у кримінальних справах про вчинення корупційних і пов’язаних з корупцією злочинів, кожне четверте з цих проваджень (25%) суди закрили. Якщо у 2018 році цей показник складав 31% від загальної кількості розглянутих судами кримінальних проваджень, то у 2019 році – на 6% менше.
По-третє, міські голови не завжди виконують декларовані обіцянки. Аналітичний портал «Слово і діло» провели дослідження, у якому співвіднесли кількість обіцяних реформ чи змін у містах та кількістю виконаних обіцянок. За їхньою оцінкою, мер Києва Віталій Кличко за свою попередню каденцію виконав лише 49% своїх обіцянок. Мер Львова Андрій Садовий виконав лише 39%.
Розглянувши бар'єри на шляху до ефективного діалогу «влада-громада» з обох перспектив, варто зауважити, що виклики існують як і з боку органів місцевого самоврядування, так і з боку громади.
Наразі є достатньо перешкод, які не дозволяють громаді та місцевим органам вести адекватний та ефективний діалог, як-от пасивність мешканців щодо питань самоврядування, недостатній рівень прозорості та підзвітності місцевої влади, низька залученість громади, неефективна комунікація тощо. Це ті категорії, над якими необхідно працювати, аби надалі співпраця обох сторін покращувалась і приносила бажані результати.