Чоловік у італійському місті отримав штраф за порушення правил дорожнього руху — він не помітив нових дорожніх знаків і припаркувався у місці, де ще донедавна паркування було безкоштовним. Ця ситуація обурила чоловіка, тож він почав шукати можливих причин такої зміни. На сайті міської ради, він знайшов коротку згадку про зміну встановлення місць для платного паркування, але самого рішення чи його пояснення чоловік не виявив. Тож він написав запит на доступ до цього рішення, але відповіді протягом 30 днів так і не отримав.
Водночас, власник земельної ділянки в Борисполі, цікавився причиною зміни ставки земельного податку сумою податків, які він сплатив за цю ділянку з 2019 по 2021 рік. Проте й цей чоловік не отримав вичерпної відповіді на свій запит – міська рада надіслала йому лише частину документів.
Це реальні історії людей, чиї права на доступ до інформації було порушено. Як в Європі, так і в Україні бувають випадки, коли громадянам доводиться добиватись доступу до публічної інформації. Як працюють механізми оскарження у нашій та інших європейських країнах – розповідаємо у цьому матеріалі.
Куди скаржитись, якщо запит на інформацію відхилили чи проігнорували?
Українське законодавство гарантує право доступу до публічної інформації кожному з нас. Публічною є будь-яка інформація, яку збирають або створюють органи влади, державні та комунальні підприємства. За Законом «Про доступ до публічної інформації», процедура отримання даних має бути простою. Ви можете звернутися з запитом до органу влади, якщо вам потрібна інформація про його роботу чи рішення. Також у вас є право оскаржити необґрунтовану відмову або затримку відповіді на запит.
Нагадаємо, відповідь на інформаційний запит має бути надана не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. А скарги розглядають та вирішують протягом одного місяця з дня надходження.
Логіка процесу оскарження в Україні та багатьох європейських країнах – подібна. Громадянин, що хоче оскаржити порушення права на доступ до публічної інформації, дотримуватиметься тих же кроків в Україні, Польщі, Чехії, Німеччині, країнах Балтії тощо.
КРОК 1. Якщо на первинний запит відповіли відмовою або не відповіли узагалі, можна адресувати скарги керівнику чи вищому органу цього розпорядника. Уявімо, що ваше прохання надати протокол засідання, на якому вам вирішили відмовити у компенсації за пошкоджене внаслідок російської атаки житло, проігнорували. У такому разі можна надіслати скаргу через вебсайт міської ради вашого міста або ж написати офіційного листа на ім'я міського голови.
В Україні цей крок не є обов’язковим, на відміну від багатьох європейських країн, що загалом є перевагою, адже дозволяє одразу звертатись до Омбудсмена чи до суду, таким чином прискорюючи процес. Натомість мешканець Варшави обов’язково спершу писатиме офіційну скаргу на Раду міста (чи міському голові окремо) якщо отримає необгрунтовану відмову у наданні інформації.
КРОК 2. Заяву про порушення права на доступ до публічної інформації можна адресувати Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмену). Уповноважений зобов’язаний розглянути заяви про такі правопорушення, звернутися до органу, якого стосується скарга, та скласти відповідні адміністративні протоколи. Також в окремих випадках Омбудсмен в Україні може звернутися до суду в інтересах заявника, що не практикується у деяких країнах ЄС.
Наприклад, український Уповноважений розповів про звернення жительки Волинської області, яка не отримала відповіді на свою скаргу про не публікацію важливої інформації сільською радою, зокрема рішень ради та затвердженого бюджету. Омбудсмен звернувся до сільської ради з поясненнями певних положень закону та вимогою повторно розглянути скаргу громадянки. Не отримавши відповіді й на свої офіційні листи, представники Уповноваженого склали адміністративний протокол. Після розгляду справи у районному суді з сільського голови було стягнуто штраф.
У Європі скарги про не надання інформації муніципалітетами можна адресувати національним омбудсменам, але лише якщо у їхні повноваження входить розгляд питань на рівні міст.
Нідерландський Уповноважений з прав людини на офіційному вебсайті поділився історією жінки, яка не отримала запитуваної інформації про охорону місцевого порядку від ради свого міста. Омбудсмен визнав, що жінка мала право отримати ці дані, та порадив органу місцевого самоврядування більш проактивно комунікувати з громадянами у відповідь на їхні запити. Хоч рекомендації Уповноваженого в Нідерландах не є обов’язковими до виконання, до його рішень часто дослухаються, адже знають, як ретельно він розслідує усі ситуації.
КРОК 3. Врешті, ви можете звернутись до адміністративного суду з позовом. Ці питання регулюються Кодексами адміністративного судочинства та Законами про адміністративний процес. В Україні Кодекс відносить оскарження бездіяльності розпорядника інформації до справ незначної складності, які розглядають за правилами спрощеного позовного провадження. У Литві, Латвії та Естонії, натомість, закон не виділяє такі справи до певної категорії, проте також передбачає можливість спрощеної процедури розгляду.
Окрім цього, і в Україні, і в країнах Балтії, якщо адміністративний суд визнає, що право на доступ публічної інформації особи-позивача таки було порушене, то судові витрати стягуватимуться з відповідача, тобто розпорядника інформації. Так, наприклад, Пустомитівська міська рада мусить сплатити судовий збір після того, як суд встановив, що рада порушила право мешканця на доступ до публічної інформації коли не надала йому запитуваної інформації про благоустрій у місті.
Європейський досвід: додаткові практики оскарження
Хоч процедури оскарження в багатьох країнах ЄС збігаються з нашими, у деяких державах створено додаткові органи, які можуть роз’яснити причину відмови у наданні інформації або ж створити додатковий тиск на орган, що не надав певної публічної інформації у відповідь на запит. Зокрема, така Комісія функціонує у Італії (Commissione per l’accesso ai documenti amministrativi) та Франції (Commission d'accès aux documents administratifs). Робота цих Комісій трохи нагадує роботу Омбудсменів – вони переглядають звернення, комунікують з органами влади, надають рекомендації щодо наступних кроків та іноді допомагають із позовами до суду. Комісії також публікують річні звіти про всі розглянуті звернення, а їх вони отримують чимало. Так, французька Комісія з доступу до адміністративних документів надала 7890 рішень і консультацій у 2023 році.
Замість спеціальних Комісій, у деяких європейських державах запровадили посаду Інформаційного комісара. У нього ширший обсяг повноважень, ніж у Комісій, адже часто комісари відповідають й за захист персональних даних. У Словенії Інформаційний комісар, окрім розгляду та опрацювання скарг громадян, може проводити інспекційні перевірки органів влади, слідкуючи за дотриманням законів про доступ до публічної інформації та захистом персональних даних. У 2023 Комісар відкрив у державному секторі (зокрема у органах місцевого самоврядування) 187 інспекційних проваджень на основі отриманих скарг, 11 – з власної ініціативи.
TI Ukraine ще у 2019 році писали про потребу створення окремого інституту Інформаційного уповноваженого. Ця потреба досі є актуальною, адже важливі функції контролю за персональними даними та захист викривачів не є притаманними для Уповноваженого з прав людини. Інформаційний комісар займався б й питаннями захисту права на доступ до публічної інформації, зменшивши навантаження на Омбудсмена.
Отже, якщо місцева влада не відповіла на ваш запит на інформацію чи відповіла відмовою, ви, як і мешканець Вільнюса чи Амстердама, можете написати офіційну скаргу на керівництво ОМС, звернутися до Омбудсмена, чи подати позов до адміністративного суду. Законодавча рамка в Україні у цьому плані така ж комплексна, як і у багатьох європейських країнах. Тож результативність скарг залежить у першу чергу від доброчесності всіх залучених сторін – громадян, державних органів, суддів тощо.