Понад 70 років радянська влада намагалася стерти будь-яку історичну, культурну та мовну різноманітність України. Тривалий час назви наших вулиць відзначали людей, що не мали ніякого відношення до нашої держави.
Активно ситуація почалася змінюватися після 2014 року. Так, анексія Криму та окупація Донецької та Луганської областей прискорили процес декомунізації. Натомість повномасштабна війна росії, розпочата в лютому 2022 року, спровокувала стійку потребу позбутися будь-яких зв’язків з агресором. Так, простори наших міст та сіл охопили зміни.
У цьому матеріалі ми розкажемо, у рамках яких процесів відбувається перейменування топонімів (назв об'єктів, вулиць, частин тощо), як інші країни позбуваються комуністичних та радянських назв, а також поділимося порадами стосовно того, як змінювати назви виважено та відповідально.
Декомунізація та дерусифікація: у чому особливість?
У різних джерелах інформації можна зустріти декілька варіантів понять, які стосуються перейменування топонімів.
Декомунізація — це система заходів, покликана заборонити символи комуністичної ідеології в символічному та фізичному просторах України. Перші прояви цього процесу відбувалися після здобуття незалежності, а також у період президентства Віктора Ющенка. Однак системності він набув у 2015 році з ухваленням закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Документ передбачає заборону присвоювати географічним об’єктам такі назви:
- імена або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії;
- назви вищих органів влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури);
- імена осіб, що працювали у радянських органах державної безпеки;
- СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них;
- назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України.
За процес декомунізації відповідають муніципалітети.. Саме після прийняття ними відповідних розпоряджень цей процес може розпочатися офіційно.
У рамках декомунізації протягом 2015-2016 років було перейменовано понад 51 тис. об'єктів топоніміки (вулиці, сквери, площі), 991 населений пункт, а також демонтовано близько 2,5 тисячі пам'ятників. Саме тоді відбувався так званий “ленінопад”, місто Комсомольск стало Горішніми Плавнями, а столична вулиця Артема — вулицею Січових Стрільців.
Цікаво, що окремі муніципалітети відмовляються проводити декомунізацію, шукаючи нове обґрунтування назві. Найцікавішими є мотиви таких дій…
Водночас дерусифікація є відносно новим процесом, тож усталеного визначення ще не має. Так, проєктом змін до закону України "Про географічні назви" передбачається, що дерусифікація ставить за мету заборонити присвоювати географічним об’єктам в Україні назви, що звеличують, увіковічнюють, пропагують, символізують російську федерацію.
Але законодавче врегулювання дерусифікації не є перепоною на шляху до реалізації цього завдання. “Цей процес є природним і корисним для осмислення того, хто ми є, а також корисний для появи нового символічного простору, пов'язаного з власним минулим, яке було спотворено, затерто під нашаруванням імперських міфів. В принципі, у межах чинного законодавства, місцеві органи влади мають повноваження на перейменування та демонтаж. Проте, надалі розумна регламентація процесу є необхідною”, — запевняє Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті.
Наразі, для того, щоб зробити процес перейменування зрозумілішим для міст, Міністерство культури та інформаційної політики України у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті розробили роз’яснення щодо законодавчої рамки цього процесу. Окрім того, для узагальнення практики, надання рекомендацій та пропозицій з питань декомунізації та дерусифікації створили й відповідну Експертну раду.
Як країни Європи відмовилися від російських та радянських назв?
Європейські країни, які постраждали від комуністичного режиму, перейменовували топоніми за подібним до України сценарієм.Перша хвиля відбулася наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття, а до другої призвела російська агресія проти України. Країни зрозуміли, що потрібно актуалізувати цей процес та позбуватися назв, що досі символізували комуністичну владу, росію та її імперські прагнення.
Литва та Латвія були серед тих країн, які пройшли основний етап декомунізації одразу після проголошення незалежності. Топонімам почали повертати історичні назви чи присвоювати імена національних героїв, інтелігенції, митців. “Процес перейменування назв у нас відбувався легше, ніж це відбувається у вас. Річ у тому, що у нас була незалежність країни з 1918 по 1940 роки. 22 роки – це нормальний період для становлення держави. Тому нам було легко перейти на ті назви, які були до радянської окупації”, — стверджує посол Латвії Юріс Пойкаанс.
У Польщі процес перейменування радянських топонімів після проголошення незалежності відбувався досить стихійно. Місцева влада або мешканці ініціювали повернення топонімам назв міжвоєнного періоду або назв на честь національних героїв. У такий спосіб тільки у Познані було перейменовано 49 вулиць. Після ухвалення у 2016 році закону щодо заборони пропаганди комунізму та інших тоталітарних систем, через найменування громадських місць, знову постала потреба змінити назви топонімів, але цього разу це ініціювали виконавча влада та польський інститут національної пам'яті.
Натомість в Албанії декомунізація так і не відбулася, хоч і були заборонені тоталітарний режим і комуністична партія. Нездатність країни радикально порвати з жорстокою комуністичною диктатурою спотворила її пам’ять про минуле та зашкодила переходу від посттоталітарного суспільства до демократії. Однак, в суспільстві вже виникають запити на перейменування топонімів. Так, в лютому 2022 року було зареєстровано петицію із закликом до влади заборонити прославляння колишньої албанської комуністичної диктатури, заборонити демонстрацію її символів, а також переглянути назви шкіл, вулиць, площ і установ.
Цікаво, що після вторгнення росії в Україну у знак солідарності з нами, ряд іноземних країн, як-от Польща, Чехія, Литва, Латвія, Швеція, Канада перейменували вулиці та площі, на яких розташовуються російські дипломатичні представництва. Тепер ці вулиці носять назви: “Українських героїв”, “Вільної України” чи “Героїчного Маріуполя”. І хоча, попередні назви не були радянськими чи комуністичними, їх перейменування свідчить, наскільки вагомими значущими можуть бути назви наших вулиць.
Прогрес українських міст
Програма “Transparent cities/Прозорі міста” досліджує процес перейменування в українських містах. Ми вирішили оцінити актуальний стан щодо цього питання в містах. І маємо гарні результати!
Від початку широкомасштабної війни в 33 містах із ТОП-50 Рейтингу прозорості 2021 року перейменували близько 2200 топонімів. Зокрема, змінили назви вулиць, бульварів, площ, скверів, районів і навіть озер та теплоходів. Показово, що у Павлограді довелося перейменувати кожну 5 вулицю (усього змінено назву для 61 топоніма). Ще в 9 містах цей процес вже запущено, але результатів поки немає. Це може бути пов'язано з тим, що топонімічні комісії напрацьовують варіанти назв або мешканці вносять свої пропозиції.
Показовим є досвід Лозової, яка майже одразу після деокупації заявила про необхідність відмовитися від понад 100 російських та радянських топонімів. "Нам треба прославляти своїх героїв, митців, художників, поетів і видатних військових, які заслуговують на те, щоб щодня люди, виходячи з свого дому, дивлячись на табличку на будинку чи вулиці, асоціювали себе саме з Україною", — запевняє секретар Лозівської міськради Юрій Кушнір.
Лідерами за кількістю перейменованих топонімів є:
- Київ (237),
- Вінниця (232),
- Кривий Ріг (183),
- Кам'янське (182) ,
- Суми (179),
- Кременчук (142),
- Черкаси (105).
Суттєво менше перейменували назв у містах на заході України, адже процеси декомунізації та дерусифікації там проходили і до 2022 року, починаючи з проголошення незалежності. . Наприклад, у Львові йдеться про 53 топоніми, у Мукачеві — 79, у Коломиї — 20, а в Тернополі — 15.
Результати дослідження свідчать про те, що процес “декомунізації” в українських містах рухається досить активно. Місцева влада та мешканці усвідомили необхідність відмовитися від використання пов’язаних з державою-агресором назв та шукають можливість зробити це ефективно.
Поради містам
Перейменування топонімів — часом кропіткий процес, до якого потрібно підходити виважено. Так, змінені назви будуть не тільки ідентифікувати певну місцевість, але й формуватимуть нашу нову історичну свідомість, вільну від радянського минулого. Для цього програма “Transparent cities/Прозорі міста” радить містам:
- Здійснювати процес перейменування у декілька етапів, щоб полегшити його для містян і не перетворювати консультації з громадськістю у формальність. Наприклад, у Кременчуці процес дерусифікації 136 топонімів починали з перейменування перших 30 вулиць і відбуватиметься у декілька етапів.
- Консультуватися з громадськістю та широким колом експертів щодо нових назв. Це дозволить обрати найбільш вдалий варіант назви, що відповідає запиту мешканців чи історичним особливостям місцевості. Окремі міські ради у спірних чи резонансних ситуаціях проводять переголосування (Кам’янське) або виїзні консультації з мешканцями (Чернігів). Тарас Кремінь, мовний омбудсмен, переконаний: “Якщо місцева влада хоче привести у відповідність ті чи інші топоніми, почуйте громаду, запросіть краєзнавців, скористайтеся досвідом університетів чи академічних установ, спирайтеся на думку Національної комісії зі стандартів державної мови. Ті назви, які досі мають російське коріння, нехай залишаться в історії. Епоха героїв – оборонців України вимагає рішучих змін!”
- Використовувати для зручності містян електронні інструменти. Наприклад, у Коломиї та Кропивницькому голосували за оновлені топоніми у гугл-формах, у Коростені та Червонограді — з використання інструменту Е-ЕДЕМ, у Києві — за допомогою мобільного додатку, а в Кам’янському — через спеціально створений чат-бот. Однак, не завжди інструменти є зручними або час на голосування співмірний із кількістю топонімів, які потрібно перейменувати. Міські ради мають врахувати ці недоліки та уникати їх у майбутньому. Це дозволить зробити процес обговорення більш зручним та інклюзивним.
- Не затягувати з процесом дерусифікації, він на часі як ніколи. дані соціологічних досліджень свідчать, що понад 65% українців мають запит на перейменування топонімів, що містять російські або ж радянські назви. Ба більше: неможливо вшановувати назви, пов'язані з країною, яка прагне знищити нас як націю і як суверенну країну.
Водночас не варто очікувати, що перейменувати вулиці можна за тиждень. “Місто має дотримуватися процедури, ухвалити відповідні рішення, щоб потім не було жодних судових оскаржень та принизливої для всіх сторін тяжби з поверненням та перейменуванням назад", — наголошує голова УІНП Антон Дробович.