Понад 220 тис. українців залишилося без житла через війну. А кількість внутрішньо переміщених осіб, за оцінками ООН, уже досягла понад 7,1 мільйона осіб, і ці цифри не є кінцевими. Сьогодні вони вимушені шукати помешкання в центральних та західних регіонах країни.

Війна не тільки загострила потребу в забезпеченні житлом і реформуванні й без того проблемної сфери. Команда програми «Transparent cities/Прозорі міста» проаналізувала ситуацію в житловій політиці: які проблеми були до війни, які тимчасові рішення наявні сьогодні та які зміни варто реалізувати в майбутньому.

За результатами щорічного рейтингування прозорості українських міст, у 2021 році сфера житлової політики вп’яте стала найменш прозорою: в середньому індикатори виконувалися на 30%. Тобто, це доволі складна сфера для втілення, у підсумку — з року в рік є найменш реалізованою.

Невирішені питання у житловій політиці були і до війни: застаріла нормативно-правова база на основі радянського Житлового кодексу, незакриті потреби населення у поліпшенні житлових умов, тіньовий ринок оренди, низька якість даних щодо державної політики та реального стану житлового фонду.

В умовах війни та масового переміщення осіб кількість проблем та викликів збільшилась, тож зараз «право на житло» громадян забезпечити практично нереально. По-перше, вільного житла в Україні не так вже й багато. По-друге, ринок оренди слабко регульований і переселенці часто залежні від волі орендодавців. По-третє, росія продовжує системно знищувати об'єкти, які могли б слугувати оселею для тих, хто вже втратив дім.

Водночас Україна вже має досвід реагування на потреби масової кількості внутрішньо переміщених осіб внаслідок російської агресії на Донбасі та в Криму у 2014-2021 роках. Станом на січень 2022 року в Україні було обліковано близько півтора мільйона ВПО і протягом 8 років фінансувалися різні державні та регіональні житлові програми для них: «Власний дім», «Доступне житло», пільгові іпотечні та кредитні програми й ініціативи для будівництв на рівні регіонів. Головний недолік цих державних програм — їхня хронічна недофінансованість.

Звісно, сьогодні існують тимчасові рішення для реагування на потреби переміщених осіб та вони не зможуть вирішити цих питань глобально:

• розгортання модульних та наметових містечок та окремих будиночків за державний/муніципальний кошт або міжнародних партнерів;
• облаштування укриттів та притулків в об’єктах комунальної власності, як-от школи, садочки, заклади культури, гуртожитки навчальних закладів тощо;
• підтримка в облаштуванні житла (наприклад, гуртожитків) від міжнародних партнерів та організацій;
• державна програма відшкодування комунальних платежів для громад, що опікуються потребами переселенців.

Якою ж має бути житлова політика в майбутньому?

• Насамперед прозорою та підзвітною. Місцева влада повинна дотримуватися формальних вимог законодавства, які передбачають публікацію даних квартирної черги; інформації про кількість вільних житлових приміщень комунальної власності, які можуть бути передані в користування; кількість кімнат в гуртожитках комунальної власності тощо.
• Для забезпечення житлових потреб необхідно каталогізувати і зібрати інформацію про наявні об’єкти у громаді для їх можливого використання.
• Важливим є регулювання цін на житло та посилення відповідальності за порушення житлового законодавства. Місцеві органи влади закликають орендодавців не наживатися на війні. Інструментом для встановлення обмежень можуть бути лише законодавчі рішення та контроль їхнього дотримання.

Ще рішеннями для часткового задоволення потреб переміщених українців в умовах війни можуть стати використання конфіскованого майна громадян країни-агресора та військово-квартирна повинність.

Повномасштабний напад росії суттєво змінив життєвий уклад українців. Але зараз у держави є можливість створити нову житлову політику, яка буде спроможна забезпечити всім конституційне право на житло.

Детально — у повному дослідженні.