Повномасштабна війна в Україні триває вже майже 2 місяці. За цей час росія окупувала деякі міста на півдні та сході України і намагається впровадити там свій режим. Як живуть люди, яким не вдалося виїхати?

Коли ми говоримо про міста в окупації, часто складно уявити, що відчувають люди, які залишились у своїх домівках та змушені жити у місті, яке вже не зовсім “своє”. Ми поспілкувалися з Надею з Нової Каховки, яка з чоловіком та сім'єю вже 57 днів живе під окупацією росії. З метою безпеки ми змінили її ім’я.

Нова Каховка знаходиться в Херсонській області всього за 80 км від Криму. Саме з Каховського водосховища подається вода у Північнокримський канал, тому Каховка стала однією з перших стратегічних цілей росії. Станом на 2020 рік у місті жило 45 422 людей. Після окупації міста, російські військові змістили владу Каховки і призначили кількох керівників-колаборантів.

Ситуація у місті складна, але стабільна. Містяни вірять та чекають на перемогу та звільнення від окупації.

Моє місто в окупації з перших днів вторгнення. 24 лютого наша ГЕС була захоплена. У місті на той момент уже не було ні поліції, ні ЗСУ. Звичайно, ми думали поїхати першого ж дня, але залишилися через батьків, які не хотіли залишати будинок. У перші тижні були величезні черги до магазинів, люди розбирали все і якнайбільше. Зараз ми вже звикли до маленького асортименту товарів. Найбільша проблема — це нестача медикаментів та дитячого харчування. Ціни зросли. Не можу порівняти із цінами на території підконтрольній Україні, але напишу ціни на деякі продукти: хліб коштує 20 – 25 грн; яйця (10 шт.) – 50-65 грн; вода (5 л) – 30-40 грн; молоко – 20-30 грн/л; цукор – 85 грн/кг; олія соняшникова (5 л) — 500 - 600 грн.

Гроші у людей вже закінчуються

Багато хто втратив роботу. Розрахунок майже скрізь лише готівкою, дуже рідко можна розрахуватися, скинувши гроші з карти на карту. А зараз, коли нема інтернету, це не можна зробити ніде. Банки не працюють, а в банкоматах немає грошей з перших днів окупації. Мобільний зв'язок постійно з'являється і зникає, якби не національний роумінг, то взагалі без зв'язку багато хто залишився б. Мобільний інтернет слабкий і з'являється вкрай рідко, домашнього немає вже місяць.

У місті є світло, газ та вода. Платіжки приходять як раніше, але платити нема чим.

По всій Новій Каховці та найближчих селищах повно блокпостів та військової техніки. Вони їздили містом і ходили будинками, перевіряли двори та підвали, питали документи, просили зняти одяг, щоб перевірити татуювання, перевіряли телефони, а в деяких навіть відбирали телефони. У магазинах та супермаркетах забирали продукти не розплачуючись.

Ми проклали дорогу берегом Дніпра і ходили нею за хлібом, щоб не йти дорогою через блокпост. На блокпостах зупиняють як машини, і пішоходів.

По місту ходимо переважно пішки, тому що бензину немає з перших днів. Але нещодавно почали їздити автобуси за розкладом. Кажуть, що почали завозити бензин з росії через Крим. Взагалі, тут багато чого з росії з'явилося в останні дні: всі продукти, фрукти, кондитерські вироби, крупи та інше. Деякі не купують, дізнавшись що товар російський, а деяким — неважливо, адже потрібно щось їсти і годувати дітей.

Раніше люди виходили на мітинги проти окупації, але зараз перестали, бо інакше окупанти погрожують відрізати місто від усього.

Не знаю, чи працюють школи або садочки, але школярів із рюкзаками, що йдуть до школи і назад, нашою вулицею, вже давно не видно.

Офіційних коридорів для виїзду – немає

Люди виїжджають одним і тим же маршрутом (дорога на виїзд з Нової Каховки залишилася тільки одна) на свій страх і ризик. На шляху багато блокпостів і часто доводиться їхати під обстрілами.

У нас спочатку було нерозуміння, як наше місто так швидко окупували. Багато хто звинувачує в цьому владу.

На початку люди об'єдналися та вийшли на мітинг за Україну. Попри те, що не було інтернету та зв'язку, ми змогли зібратися на багатотисячний мітинг, йшли через все місто і люди приєднувалися до нас протягом всього шляху. Біля будівлі мерії мітинг розігнали російські військові, вони почали стріляти і кидати в натовп якісь штуки зі сльозогінним газом, неможливо було дихати і сльозились очі.

Мер міста (Володимир Коваленко - ред.) навіть не вийшов до людей. А потім збрехав в ефірі всеукраїнського телемарафону, що мітинг тривав лише годину і нібито людей було небагато, і ніхто не постраждав, а насправді були поранені.

Сумую за усміхненими та щасливими людьми

Настрій постійно змінюється, але у мене немає відчуття, що про нас забули. Ми всі дуже сподіваємось і чекаємо з нетерпінням, коли нас звільнять. Хочеться вірити, що про нашу область не думають, як про зрадників. Якщо тут і були раніше, ті, хто нейтрально або позитивно ставилися до росії, то після того, що сталося, багато хто змінив своє ставлення на різко негативне. Але, як і скрізь, є колаборанти та любителі "руського міра". Їх ​​дуже мало.

Звісно, у місті зараз є російська пропаганда, але я не сказала б що вона тут активна. Роздають російську гум.допомогу, нещодавно була щось подібне до мітингу з російськими прапорами та піснями а-ля "день побєди". Але нічого більше. Я не знаю, яка має бути пропаганда, щоб люди на неї повелися. Жити стало явно гірше.

Я дуже сумую за рідними, з якими невідомо коли побачусь. А ще сумую за прогулянками в улюбленому парку біля Дніпра, до якого ніяк не пробратися з початку війни. Сумую за усміхненими та щасливими людьми.

Поки ми готували цей матеріал Надя змогла виїхати з окупованої Каховки. Вона повідомила, що для того, щоб вибратися з міста, їм довелося проїхати щонайменше 30 блокпостів. Сподіваємось, що вона з родиною зможе доїхати у безпечне місце.