16 червня 2022, в 19:02
Флешбеки з Чернігова: як діяла влада і що відбувалось у місті

Чернігів знаходиться у 100 км від росії, довжина кордону вздовж Чернігівської області з рф становить 199 км, а з Білоруссю — 227 км.

Тож Чернігів з перших днів війни був стратегічною точкою у наступі російських військ. Він не потрапив під окупацію, але місто та його мешканці чимало пережили за час боїв та обстрілів, що точилися аж до початку квітня.

Ми поспілкувалися з нашою регіональною координаторкою Тетяною Романовою з Чернігова про прильоти, дії влади та волонтерство під час активних бойових дій у місті.

З перших днів війни місто почали обстрілювати, в область заходили колони військових з боку росії. Їм не вдалося зайти в Чернігів, тому під ударом опинились населені пункти, що поблизу міста. А також деякі громади, через які вони проходили, заселялися в оселі людей і творили жахіття. Наразі від деяких сіл майже нічого не лишилось, їх просто знищили. 

 

Як діяла місцева влада

Під час активних бойових дій ОМС не працювали. Тільки після того, коли російській війська відійшли з території Чернігівської області, поступово почала відновлюватись робота міської ради. 

В перші дні влада надала інформацію про укриття та бомбосховища, щоб люди могли сховатися. Раніше, на жаль, її не було, хоч ситуація ставала тривожнішою кожного дня до 24 лютого. У багатьох мешканців у перші дні була паніка, оскільки не всі багатоповерхові будинки мають підвальні приміщення взагалі або укриття для тривалого перебування.

Першочергово влада з містянами готували Чернігів до можливого наступу росіян на місто. Ми готувались до вуличних боїв, будували блок-пости по місту, готували коктейлі, облаштовували бомбосховища та укриття. Очільники міста та області через відеозвернення або через свої сторінки в соцмережах закликали до дій і просили про допомогу всіх небайдужих. Після кожного звернення, наприклад, принести шини, бензин для коктейлів, блоки для постів, знаходилась просто неймовірна кількість охочих допомогти. Люди віддавали все, що в них було. Ми ще довго доставляли всі ці принесені шини по постах. 

Звісно, в цьому були присутні певні хаос та паніка. Не було чіткого розуміння, що треба робити і як. Було багато охочих допомогти, але їх ніхто не організував. Ми всі організовувалися самі. 

Про стан справ у місті та області кожного дня інформував голова Чернігівської ВЦА В’ячеслав Чаус через відеозвернення та свій телеграм-канал. Це було єдине джерело інформації, адже місцеві новинні сайти та телеканали не працювали в цей період, журналістів теж не було. Коли почав зникати зв’язок, то звернення Чауса в телеграмі почали дублюватись у текстовому форматі, щоб його легше було завантажити. Якби не це, ми б були в повній інформаційній блокаді. Хоча, для якоїсь частини населення це було реальністю. В умовах відсутності світла та стабільного мобільного покриття вони певний час навіть не розуміли, яка ситуація в місті та країні. 

 

Життя в місті

Коли нас почали регулярно бомбити авіацією, потрапляючи в об'єкти критичної інфраструктури — почало зникати світло, вода, газ, опалення та зв’язок. Враховуючи, що погода була ще зимова, нам всім в той момент було дуже несолодко, в сирих та холодних підвалах й бомбосховищах. 

У гарячий період обстрілів у місті орієнтовно залишалося 90 тис. населення. Переважно це були люди похилого віку чи ті, хто через стан здоров’я не мали змоги виїхати або ті, хто не мав коштів на виїзд. Людей, які вирішили залишитись і допомагати в тилу боротися проти ворога лишилося зовсім мало.

Інформація про евакуацію з’являлась в якихось закритих телеграм каналах волонтерів. Вона відбувалась до моменту знищення автомобільного мосту через річку Десна (це основний шлях до Києва) автобусами та автомобілями. Після того, як міст був розбомблений — евакуація відбувалася переправами, човнами через Десну. 

Коли місто лишилось зовсім без постачання води, Чернігівводоканал почав підвозити воду у двори багатоповерхівок. Це все відбувалось під обстрілами. Підприємство робило дуже багато. За кожної нагоди вони намагались відремонтувати пошкодження і запустити воду в будинки людей, хоча б частково. 

Так само і електроенергія, газ, зв’язок та інші комунальні послуги. Комунальні працівники, що лишились у місті, під обстрілами та намагались ладнати ті місця, куди щось "прилітало" — великі герої. 

І місцева влада, і волонтери організовували постачання їжі, ліків та інших необхідних речей для містян (таких як генератори, ліхтарики, зарядні пристрої тощо). Зокрема і тоді, коли місто було майже повністю ізольоване. 

Зараз у місті багато людей залишилися без житла, ще частина – мають пошкоджені будинки, в яких поки неможливо жити. Багато хто втратив роботу і поки немає можливості працювати. 

 

Волонтерство

Я фактично з першого дня війни почала займатись волонтерством. В умовах критичної нестачі людей в місті, які б могли допомагати як військовим, так і цивільним, не волонтерити не можна було. Совість не дозволяла. В перші дні, в перші тижні стільки людей готові були виходити і допомагати захищати місто… Складно передати словами гордість за своїх земляків. 

Далі нас ставало дещо менше. Але це зрозуміло, адже людям необхідно було рятувати свої родини, своїх дітей. Відповідно багато хто пізніше допомагав вже десь з інших міст, навіть із-за кордону. І це також сильно допомагало і підтримувало всіх нас, хто лишився під щоденними обстрілами без комунікацій та води. 

Взаємодія волонтерів з місцевою владою відбувалась постійно. Представники влади допомагали нам, заправляли наші машини, щоб ми мали змогу допомогти людям, налагоджували логістику та допомагали побудувати безпечні маршрути для довезення гуманітарної допомоги в місто. 

Ми отримували багато допомоги від міжнародних організацій та фондів, з якими контактували протягом ведення активних бойових дій. Організації оперативно реагували на наші запити та допомагали гуманітаркою. Співпраця з деякими продовжується й досі.

Частково нам вдавалось покривати базові запити на допомогу саме завдяки нашим партнерам, які оперативно реагували. Коли ми зовсім залишились без електроенергії та зв'язку, то нам почали надсилати генератори, павербанки, газові горілки та ліхтарики. Це все значно полегшило життя в тих умовах, в яких ми жили. Люди готували їжу тоді на багаттях на вулиці.

Щодо співпраці з іншими волонтерськими центрами, то ми умовно поділили місто на сектори і закріпили ці сектори під окремі волонтерські центри. Таким чином ми могли координуватись і нам було легше забезпечувати місто. 

За нашим центром також була закріплена певна частина міста, яку ми обслуговували. Привозили людям їжу, гігієну тощо, хоча першочергово ми працювали з запитами військових. Але коли в місті подекуди почалась гуманітарна катастрофа, вирішили працювати і з цивільними також. 

Ми відносно швидко запустили логістику постачання. Хоча ситуація періодично змінювалась, наприклад, був період, коли при виїзді та в'їзді в місто обстрілювались автомобілі, зокрема і з гуманітарним вантажем. Ще страшніше стало коли не стало автомобільного мосту. Місто фактично лишилось в ізоляції. Не було постачання гуманітарної допомоги, люди не могли виїхати. І водночас біля Десни, де проходили гуманітарні вантажі та відбувалась евакуація, були постійні обстріли російськими військами. Там було дуже багато загиблих і розстріляних автобусів з гуманітарною допомогою. 

Складнощі волонтерства були тільки в тому, що ми їздили під постійними обстрілами, прильотами ракет та авіабомб. Тобто ми постійно працювали, ризикуючи своїм життям. Це було найстрашніше.

Ще однією проблемою була відсутність зв’язку, коли ми не мали змоги зв’язатись один з одним. У людей була паніка, бо ті хто виїхав з міста не міг зв'язатись з тими, хто лишився тут і навпаки. Без зв'язку було важко координуватись між собою, тому ми з волонтерами визначали одну точку в місті, де кожного ранку збирались і обговорювали поточні справи, координувались і працювали.

У підсумку, попри відносну тишу в нашому місті, проблем сьогодні маємо безліч. Але це звісно не зрівняється з тими містами, які наразі знаходяться під окупацією російських військ і які тримають оборону. Тож, працюємо на перемогу, а паралельно латаємо діри разом :) І все буде Україна! 

Інші новини