Для того, щоб відновлення України пройшло ефективно, ми маємо вивчати міжнародний досвід, враховувати та уникати помилок інших держав, використовувати найкращі практики будівництва. 

Програма «Transparent cities/Прозорі міста» (Transparency International Ukraine) від початку війни досліджує світовий досвід відбудови міст після воєн та катастроф. Сьогодні ми розповімо про Сеул — місто, що було окуповане чотири рази та вщент зруйноване в період Корейської війну 1950-х років. 

Наслідки війни

Після Другої світової війни Корею, яку до цього контролювала Японія, розділили на дві частини – Північну (КНДР) та Південну (Республіка Корея). Перша була під формальним контролем СРСР, а друга — під США.  Обидві Кореї спочатку прагнули об’єднатися, однак через Холодну війну окупаційні зони перетворилися на суверенні держави. 25 червня 1950 року Північна Корея напала на Південну через нібито сутички на кордоні держав. 

Корейська війна стала антирекордсменом за кількістю загиблих цивільних. Це число досягло трьох мільйонів, що більше за статистику Другої світової та війни у В’єтнамі. Постраждали майже всі міста Кореї — особливо Сеул, що знаходиться близько до 38-ї паралелі (так називають кордон між Кореями). Будучи важливою мішенню для КНДР, місто було окуповано чотири рази. Там знищили 80% промислової та транспортної інфраструктури. Тисячі житлових будинків і кварталів перетворилися на суцільні руїни. Третина населення евакуювалася.

Жінки й діти шукають дерев’яні уламки в центрі Сеула, 1950 рік © U.S. Army official Korean War image archive / Wikimedia Commons

Після смерті Сталіна сторони конфлікту почали рухатися до перемир’я, яке врешті настало в 1953 році. Мирний договір між Кореями, до речі, не підписаний і досі, але бойові дії не ведуться давно. І Республіка Корея, і КНДР вважають всю територію Корейського півострова своєю. 

Процес відбудови

Війна очевидно вдарила по економіці. Збитки Південної Кореї склали $6,9 млрд, а рівень інфляції пробив позначку в 120%. Тож перше, з чого розпочала свою роботу офіційна влада в Сеулі було спрямоване на пошук фінансів. 

Частково допомогли міжнародні партнери. Американські субсидії на $1,5 млрд та «кредити розвитку» сприяли старту відбудови. Цього вистачило на закупівлю продовольства, розбудову виробничої інфраструктури та систему освіти. Першочергово отримані ресурси вкладали у мережу шкіл, дороги та зв'язок. Решту коштів вдалося отримати завдяки реорганізації землі.

Основна частина реконструкції тривала понад 10 років. Єдиного плану не існувало — райони та квартали планували окремо та швидко. Вже в 1970-му місцеве населення збільшилось із 2 до 5 мільйонів. Сеул щільно забудували багатоповерхівками, аби людям, що поверталися було де жити. Ця політика не зачепила лише центр міста — у ньому зберегли історію та малу поверховість.  

Будівля торговельного центру Sewoon © Namu Wiki

Місто швидко урбанізувалося, тут з’явилося багато підприємств. Можна чітко визначити, що інтереси автомобілів у Сеулі переважають — широкі магістралі та надмірний трафік не сприяють пішохідному руху. Навіть за непоганої системи громадського транспорту люди залежні від автівок, а дорога в будь-яку частину міста може зайняти годину. 

Показовим є епізод 1960-х років, коли місцева влада вирішила засипати струмок Чхонгечхон і відселити звідти людей. На місці водойми проклали двоярусну автомагістраль — і вже за кілька років проявилися негативні наслідки. У повітрі різко зросли показники шкідливого оксиду азоту та канцерогенів, а жителі районів поблизу шосе за статистикою вдвічі частіше страждали від респіраторних захворювань.

Згодом ситуація змінилася на краще, влада усвідомила помилку. Струмок відкопали, а прибережну зону перетворили на пішохідний простір. Зараз нові райони проєктуються так, щоб у мешканців був доступ до парків і зелених зон. Територія Сеула, третину з якої складає гірська місцевість, дозволяє брати курс на озеленення міста.

Струмок Чхонгечхон після ревіталізації © Deepak Bhaskari / Flickr

Висновки та уроки для України

Якщо підсумувати післявоєнну відбудову,  можна однозначно виділити її економічний успіх. Значний приріст населення та низький рівень безробіття це підтверджують. Проте Сеул із його рівнем екології та автомобілізації навряд чи можна назвати «здоровим містом». Щільна забудова та відсутність планування показали свої негативні результати. 

Сучасний вигляд Сеула © Depositphotos

Практично єдиним природним ресурсом, яким володіє Південна Корея, є її населення. Тому уряд і зробив акцент на самих мешканцях. Одразу в післявоєнні роки розпочалась розбудова системи освіти. Це дало можливість в найближчій перспективі отримати якісних кваліфікованих фахівців,  які відбудовували державу та економіку. 

Також влада зробила велику ставку на розвиток технологій. У 70-х роках в уряді створили спеціальний консультаційний центр з питань залучення іноземних технологій, який попередньо аналізував сі технології, які Корея планувала залучати.

У перспективі для України може стати в нагоді корейський досвід впровадження креативної економіки та технологічний прогрес. Тож актуальним було б дослідження урядових програм із розвитку інновацій. Також варто звернути увагу на розвиток системи освіти та формування якісного кадрового потенціалу всередині країни.

Багато дослідників вбачають ряд спільностей між Південною Кореєю та Україною, зауважуючи, що Україна могла б скористатись досвідом «корейського економічного дива» у своєму розвитку.

Утім, післявоєнна Корея відбудовувалась доволі повільно (з позиції тривалості людського життя), і більшою мірою завдяки фінансовій підтримці США, а пізніше і Японії.

У матеріалі було використано інтерв’ю викладача містопланування Мельбурнського університету доктора Хьон Мін Кіма.