Історичний контекст та обсяги руйнувань

Вивчаючи та запозичуючи досвід іноземних міст щодо повоєнної відбудови, ми збільшуємо наші шанси на успішне відновлення України.  Тож, сьогодні ми розглянемо, як відновлювали угорську столицю — Будапешт.

Угорщина на момент останніх років Другої світової залишалася однією з останніх союзників Гітлера. Окрім того, країна мала стратегічно важливі  для німецької армії поклади нафти. Тому столицю перетворили на фортецю, що мала б триматися до останнього та забезпечувати роботу військової машини. 

Будапешт зазнав серйозних пошкоджень у 1944-1945 роках — під час 50-денної облоги та подальшої битви радянських військ за місто. Жорстокі вуличні бої призвели до руйнувань, які можна порівняти хіба з руйнуваннями під час Сталінградської битви  — билися за кожну вулицю та будинок. Місто також бомбардували західні союзники.

Мер Будапешта 1945-1947 років Йожеф Кеваго у своїй праці “Боротьба Будапешта за нове життя” вказав, що в місті було повністю зруйновано 3,8% будівель, а сильно пошкоджено — 23,1%. І лише 26% будівель залишилися відносно неушкодженими.

Найбільше постраждала Будайська фортеця, яка була останнім опорним пунктом німців. Історично місто складалося з двох частин, Буди й Пешта, і під час відступу нацистські війська знищили всі мости через Дунай та розірвали зв’язки між двома берегами.

Особливості відбудови

Відновлення почалося щойно закінчилася облога міста. Перші роки влада/містяни займалися розчищенням завалів і капітальним ремонтом будівель. Повоєнна відбудова тривалий час була точковою та вибірковою. Наприклад, синагога Румбах, як символ трагічних подій — депортації євреїв — перебувала в занедбаному стані кілька десятків років, а власність на неї постійно переходила з рук у руки.

Загалом комуністична влада впроваджувала підхід “відмови від надмірностей”, тому багато будівель були відновлені чи побудовані наново без цінних історичних деталей. Вже зведені будівлі критикували за “невідповідність соціалістичним цінностям” Модерністичну автобусну станцію на площі Ержебет у партії назвали задорогою, повторною та такою, що “імітувала вілли американських мільярдерів на Дикому Заході”.

Цікаво, що понівечену архітектурну спадщину Будапешта врятувало відсутність фінансування як на повноцінне відновлення, так і на демонтаж.

Ланцюговий міст Сечені © FORTEPAN by István Mihalik

У місті відновлювали й культурний фонд. У музеї Будапешта активно поверталися цінності. Вже в 1947 р. до постраждалого від бойових дій Музею образотворчих мистецтв повернулася більшість робіт, вивезених нацистами. А от на громадських будівлях економили  — вони довгий час функціонували у вцілілих коробках будинків, натомість нову інфраструктуру не будували.

Важливо, що мешканці Будапешта не стояли осторонь і були залучені до відбудови. Вже у 1945 році уряд профінансував роботу цегельних заводів і надав мешканцям кредити на відновлення свого житла. Навесні 1948 року містяни закінчили ремонт пошкоджених дахів у 26 тисячах будинків. Водночас влада збільшувала кількість житла шляхом поділу старих великих квартир на менші (те що ми знаємо як комунальне житло)

Масове будівництво розпочалося, коли настали активна індустріалізація і приплив нових мешканців у місто. Розвивалося типове проєктування. І замість модернізму та функціоналізму влада хотіла бачити розкішні соціалістичні “палаци для робітників”. Цікаво, що містопланувальники шукали натхнення в архітектурних стилях минулих  епох, і в 50-х роках було збудовано безліч будівель у стилі  ренесансу та класицизму. Також Будапешт, звісно ж, наповнювався радянськими військовими меморіалами, від яких важко позбавитися і досі.

Насправді угорських архітекторів кидало із боку в бік. Попри заборону влади, вони деякий час працювали в стилі функціоналізму, який передбачав, що будівлі проєктувалися насамперед з огляду на свою функцію, а деталі фасадів та внутрішнього планування мали бути мінімальними. Це можна пояснити тим, що Угорщина була однією з найбільш бунтівних країн-супутників СРСР, тому вплив комуністів тут не був беззаперечним. Ба більше: архітектори могли враховувати досвід відбудови сусідніх західних країн.

Вже у 50-х роках став домінувати раціоналізм — будинки відрізнялися строгістю і простотою форм, були єдиними у формі, конструкції та функціональному призначенні. Проте й це ненадовго — вже в 60-х роках знову зріс інтерес до пишного архітектурного минулого. Про це свідчить ухвалена у 1964 році Венеційська хартія, яка сформулювала основні принципи охорони й реставрації історичних пам’яток і визначних місць. У Будапешті почали ретельно відновлювати культурні пам’ятки, однією з яких стала вже згадана Будайська фортеця.

Будайська фортеця в 1945 році © FORTEPAN

Спочатку її планували зробити адміністративною будівлею із закритим доступом. Натомість після довгих експертних суперечок і планувань у фортеці почали реставрацію, за співпраці багатьох архітекторів фортецю було якісно відновлено, вдалося зберегти автентичний береговий пейзаж, історичний вигляд замку та сучасне планування всередині.

Тоді ж, у середині 60-х років, почали з’являтися проєкти відбудови цілих мікрорайонів. Все рідше зводили поодинокі будинки, аби закрити у міських кварталах так звані “діри” — знищені війною будівлі. Замість цього архітектори переосмислювали вцілілі квартали та планували нові.

Цікаві пропозиції до генплану

Перші генплани містопланувальники почали пропонувати одразу після закінчення війни в 1945 році. Архітектори Ласло Аскай та Дьєрдь Масіревич прагнули розвивати місто за віссю “північ-південь” вздовж Дунаю. Будапешт мав стати “смуговим”, де в залежності від близькості до річки різні смуги виконують різні функції — житлові, рекреаційні, промислові тощо.

Архітектор Алдар Мюнніх запропонував концепцію міста з чотирма кутами. Він також хотів використати смуги та не відмовлятися від старої сітки міста. Натомість у його плані основними змінами були нові центри Будапешта — ближче до Дунаю та на околицях. Таким чином місто б спліталося у велику павутину та ставало рівномірно завантаженим.

Будапешт © Sylvain Sonnet/Getty Images

У підсумку Генплан врахував пропозиції обох футуристичних проєктів. Місто відбудовували комплексно, а його райони стали розглядати взаємопов’язано, а не ізольовано. Архітектори приділили увагу архітектурній виразності, а також зонам відпочинку — їх будували здебільшого в центрі де забудову вирішили розущільнити. А от околиці міста навпаки щільно забудовували житлом та інфраструктурою.

Відбудова столиці Угорщини показує нам, що навіть найжорсткіші руйнування можна виправити, залучивши експертів та громадян як до дискусій, так і до безпосередньої відбудови.  А ще — маємо пам’ятати, що берегти наші культурні пам’ятки вкрай важливо — вони показують історичний розвиток української нації, яку ми нізащо не дамо знищити росіянам.