На Рівненщині немає жодного «прозорого» міста. Згідно з Рейтингом прозорості-2024, найкращі результати і статус «частково прозорих» — у Вараша (55,5 бала, 21-ме місце) та обласного центру — Рівного (50 балів, 27-ме місце). Ще два міста області отримали статус «непрозорих»: Дубно — 43,5 бала і 40-е місце, а Костопіль дебютував з 26,5 бала, посівши 80-ту позицію. 

Загалом прозорість міст Рівненщини — 43,9% зі 100, що не вище за середній по країні — 41,6%. Водночас сусідні області продемонстрували вищий показник: Житомирщина — 47,4%, Волинь — 53,6%.

Про це і не тільки говорили на публічному обговоренні «Почути одне одного: як налагодити співпрацю між владою та мешканцями», що відбулося 10 вересня у Рівному. У події взяли участь міський голова Вараша Олександр Мензул, начальник сектору звернень громадян Людмила Котович, координатор Громадянської мережі ОПОРА/Рівне Андрій Токарський та аналітикиня Мирослава Примак.

Під час заходу розгорнулася жвава дискусія довкола найбільших викликів у залученні громадян до прийняття рішень. Попри наявність робочих механізмів — петицій, консультацій, звернень, — практики зворотного зв’язку та звітності працюють недосконало. Часто активності формальні, а стосунки між владою та активними мешканцями — напружені.

«Міські ради мають системно вибудовувати процеси, в яких люди відчувають себе почутими і залученими. Прозорість — це не лише опубліковані рішення чи документи на сайтах. Це щоденна культура діалогу. Довіра між владою та мешканцями не з’являється сама собою — вона потребує постійної роботи, етики й відповідальності з обох сторін», — зазначила керівниця програми «Прозорі міста» Transparency International Ukraine Олеся Коваль.

Потребу у зрілому партнерстві та дорослому діалозі підтвердив і очільник рівненського осередку «Опори» Андрій Токарський. Водночас він додав, що це далеко не єдині виклики. За його словами, в громадах нерідко усе ще перемагає формальний підхід: ухвалюються «красиві» статути, положення, інструменти участі, але вони лишаються на папері чи у закутках сайту. Звітування проводиться в незручний час, на слухання збирають кілька працівників ради замість мешканців. Жителі можуть взагалі не знати про можливості дотику з владою, а якщо використовують інструменти локальної демократії, то часто у відповідь отримують відписку або ігнорування. 

«На жаль, практики звітування показують, що влада закривається і реально боїться говорити із жителями. І створює ілюзію того, що ми відкриті і ми працюємо. З багатьма громадами працював і бачу, що є побоювання, страхи вийти говорити із жителями, бо звикли працювати в кабінеті і далі кабінету не хочуть ні з ким говорити. Зручніше просто оприлюднити звіт або зробити ілюзію діалогу з громадою», — зазначив Андрій.

Мешканці часто не відчувають, що їхній голос почутий, а посадовці інколи вороже сприймають спроби жителів чи представників медіа вказати на нагальні проблеми. Місцева аналітикиня Мирослава Примак переконана, що роль регіональних ЗМІ якраз у тому, щоб сигналізувати про слабкі місця і мотивувати владу змінювати підходи та вирішувати ці питання.

«Журналістів не варто сприймати як ворогів. Ми завжди прагнемо об’єктивно висвітлювати думку. Ми звертаємося за коментарями для того щоб, щоб дати об’єктивно висловитись з цього приводу і вважаємо це негативною практикою, коли відправляють писати запит замість поговорити та висвітлити позицію», — зазначила аналітикиня онлайн медіа «Четверта влада» Мирослава Примак.

Проте є й успішні приклади взаємодії з громадянським суспільством, активними переселенцями. Про такі розповіла директорка департаменту соціальної та ветеранської політики Олена Петрик:

«У нас з Координаційною радою внутрішньо переміщених осіб добрі дружні стосунки. Наприклад, як доказ того, що ми враховуємо їхню думку, ми створили міську програму підтримки і інтеграції ВПО, яка не є декларативним документом, а має фінансове підґрунтя, і ми реально надаємо людям грошову допомогу на лікування або на вирішення соціально-побутових проблем. Ми єдине місто, яке повністю взяло на себе поховання внутрішньо переміщених осіб, які проживали в нашій громаді»

Водночас на Рівненщині є громади, які показують, що у невеликих містах за політичної волі та певних управлінських підходів можливі зміни та високі показники прозорості. 

«Що потрібно міському голові? Міському голову потрібен інструмент контролю. Все. Коли буде інструмент, далі справа техніки, як організувати процеси. Інструментарії важливі для багатьох — міських голів, керівників, різного рівня, розпорядників бюджетних коштів. Якщо людина не хоче користуватися цифровими технологіями, вона живе не в тій епосі, не в тій країні. Україна — дуже цифрова держава, такі інструменти надають можливість швидко, ефективно і правильно приймати рішення. Тому я за цифровізацію», — пояснив свої підходи до відкритості й важливій ролі електронних інструментів міський голова Вараша Олександр Мензул.

Перелік проблем у взаємодії влади та громадськості надзвичайно довгий. До вже сказаного варто додати кадровий дефіцит і нестачу компетенцій, зокрема з організації та фасилітації складних дискусій. Недосконалість національного законодавства, зокрема у питаннях звернення громадян, термінологічна плутанина між «слуханнями / обговореннями / консультаціями», відсутність або слабкість локальних актів, що регулюють ці питання, також ускладнюють комунікацію із жителями. Окрім того, цифрова нерівність і малограмотність частини аудиторій роблять онлайн-інструменти недоступними без офлайн-альтернатив. 

Так, громадам зараз нелегко. Утім складна ситуація не повинна зупиняти прогрес. Варто щодня щось робити, зокрема у питаннях прозорості, щоб люди бачили — зміни відбуваються, — переконаний експерт ULEAD на Рівненщині Михайло Шелеп.

Серед пропозицій учасників — відійти від формальних рішень і зосередитися на їхньому змісті. Це означає: приймати норми разом із чітким планом впровадження, проводити звітування у зручний час із реальним діалогом.

Важливо знати свою аудиторію та слухати її: дослідити, де люди справді отримують інформацію, створювати реєстри зацікавлених сторін і працювати з ними системно. Комунікація має бути багатоканальною — від соцмереж до радіо й паперових видань, а формати адаптовані під усі групи людей — молодь, ветеранів, осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. 

Не менш важливо інвестувати в довіру та якість взаємодії. Це означає навчати посадовців модерувати й комунікувати, залучати фасилітаторів до складних консультацій, розвивати кол-центри з простим зворотним зв’язком. 

Цифрові інструменти — дашборди бюджету, чат-боти, автоматичні нотифікації — можуть замінити паперові «відписки» швидкими відповідями. Партнерства з громадськими організаціями мають бути не для картинки, а для спільних цілей і результатів. Варто також тестувати рішення з громадою до того, як витрачаються гроші. Такий підхід дозволяє не лише зменшити дистанцію між владою і людьми, а й крок за кроком будувати культуру довіри та спільної відповідальності.

Андрій Токарський наголосив на важливості й перевагах співпраці влади та громадськості: «Ми зараз в умовах, коли місцеве самоврядування має обмежені ресурси і в цих умовах важливо розвивати справжнє партнерство. Це буде посилення ОМС за рахунок громадськості і громадських організацій. Якщо ми це навчимося робити по-справжньому, по-щирому — громади будуть вигравати». 

Програма «Прозорі міста» наполягає, що лише шукаючи порозуміння і спільні цілі, діалог між сторонами дійсно може приносити конкретні потрібні результати та суспільне благо у наші громади. Містам Рівненщини варто зосередитися на реальному залученні громадян до управління та якісній комунікації.

Нагадаємо, аналітики програми розпочали пілотну оцінку у межах нового продукту — Європейського індексу міста. Мета — оцінити готовність українських міст до євроінтеграції через призму прозорості, підзвітності та громадської участі, узгоджених з європейськими принципами належного врядування.

Захід відбувся за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідної антикорупційної програмиа в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії.