Війна росії задала колосальних збитків українській інфраструктурі. Подекуди зруйновані цілі міста та села. Після перемоги, одним з основних викликів для України буде саме відновлення. Адже нашим основним завданням є не лише відбудувати  зруйноване, а й зробити його “краще ніж було”.

Команда “Transparent cities/Прозорі міста” (Transparency International Ukraine) продовжує  розповідати про світовий досвід відбудови міст. Це корисно для України, бо в історії вже зібрані унікальні концепції відновлення, типові помилки та шляхи їх вирішення. На черзі — матеріал про відбудову Токіо, яке, за менш ніж 20 років, пережило одразу декілька катастроф.

Історичний аспект

Японська столиця протягом свого існування двічі зазнала колосальних руйнувань. Місто було знищено майже повністю. Спочатку причиною була природна катастрофа, потім – війна. Відтак, сучасний вигляд Токіо абсолютно відрізняється від міста, що існувало понад 100 років тому. 

Оскільки, Японський архіпелаг розташований на сейсмічному поясі, то країну періодично “трясе”. Але Кантонський землетрус 1923 року був унікальним по своїй силі та приніс найбільші в історії Японії руйнування. Підземні поштовхи разом з цунамі, вибухами газових труб та короткими замиканнями в мережі спричинили масові руйнування та пожежі у двох японських містах — Токіо та Йокогама. Столиця втратила третину будівель, а 45% території міста лежало в руїнах.

Зруйноване Токіо після землетрусу 1923 року © rarehistoricalphotos.com

Відбудова розпочалася зі створення генпланів та концепцій. Колишній чиновник Гото Сімпей сприймав руйнування від землетрусу як унікальну можливість відбудувати справжнє Токіо та розвантажити щільну забудову міста. Він запропонував грандіозний план відновлення, який втілили лише частково через нестачу фінансових ресурсів та опір політичних еліт і мешканців. Центральна частина міста замість колишніх суцільних кварталів отримала зручну вуличну систему, парки та сквери, громадські простори та нові мости. Однак в такому вигляді Токіо існувало недовго.

Розбомблене Токіо в 1945 році © U.S. National archives

Наприкінці Другої світової війни американці вщент розбомбили столицю та інші міста Японії, яка тоді була союзницею Гітлера. Винищувачі скинули на місто тонни бомб (лише 25 лютого 1945 року було використано 453 тонн переважно запальних бомб). Постійні авіанальоти тривали, доки Японія в серпні 1945 року не оголосила про капітуляцію. Після  бомбардувань загинуло 100 тис. цивільних, понад 250 тис. будинків були зруйновані, суттєвих пошкоджень зазнали об’єкти промисловості. У токійській агломерації спустошилося понад 28% від загальної площі. 

Плани з відновлення Токіо

Цього разу відновлювати довелося вже більше міст. Окрім Токіо, спаленими та знищеними були Хіросіма, Нагасакі, Йокогама, Нагоя, Тояма та інші. Розроблений План відновлення для Токіо багато в чому наслідував попереднє бачення відбудови міста, яке існувало після землетрусу. Автор Ісікава Хідеака в 1946 р. сформував його на основі європейського досвіду та попередніх японських доробків. Він прагнув децентралізувати Токіо та поділити його на менші райони по 300 тис. жителів. Між районами планували створити парки та 100-метрові широкі бульвари з променадами. Райони, кожен з яких ставав би мініцентром усередині Токіо, мали пов’язати автомагістралі. Загальна площа для перепланування міста становила 200 км².

План відновлення центру Токіо 1946 року © Tokyo Metropolitan Government

Для того, щоб переконати токійців у необхідності повної перебудови, міський уряд навіть створив промофільм “Токіо через 20 років”. Однак, гострий брак коштів “поховав” цей план ще на початку робіт. Площа відновлення зменшилася до 50 км², з яких реально вдалося виконати лише 15 км². 

Урбаністи Матіас Еханове та Рахул Срівастава переконані, що неспроможність виконати План відновлення дала шанс місту відновитися по-іншому, але все одно швидко та якісно.

Як проходила повоєнна відбудова?

Ідеї Ісікави не були забуті — загальне бачення Токіо як “міста сіл” з маленькими районними центрами втілили в життя, не маючи генплану. Влада вирішила, що  місто мають відбудовувати мешканці.

І справді, жителі мікрорайонів Токіо отримали можливість самостійно вирішувати, які об’єкти вони відбудують, які ні, а де зведуть зелений парк. Міська влада зосередилася на створенні інфраструктури, а більшість робіт із відбудови житла виконували безпосередньо токійці, метр за метром, згадуючи, як виглядало їхнє місто до руйнувань. 

Токійська вулиця ввечері © Wikipedia

Місто також вирішило зменшити масштаб архітектурних проєктів. Рекордні хмарочоси, показові гігантські проєкти та унікальні туристичні локації — це прекрасно для міст на глобальному рівні, але не для мешканців. Тому токійська влада сфокусувалася на створенні мікропросторів, де люди можуть займатися власними справами, майже не витрачаючи гроші. У провулку, на зручній лавочці в парку, під мостом — усюди, де можливо, в Токіо прагнули зробити зручні локації для людей.

Японський журналіст Роберт Вайтінг писав: “У 1959 році, коли Токіо виграло заявку на проведення Олімпійських ігор, столиця зовсім не була схожа на блискучий високотехнологічний мегаполіс, яким він пізніше стане. Це було потворне розростання старих дерев’яних будинків, пустих халуп, дешево побудованих будинків зі штукатурки та данчі”. Для довідки, данчі — це японський аналог дешевого та простого житла, яке можна порівняти із масовими “хрущовками” в СРСР.

Будівельний бум та вигідні умови від держави запустили швидкий процес відновлення. До 1955 року у місті  проживало вже 7 млн жителів, а в агломерації кількістю населення за 10 років зросла з 5 млн до понад 20. До 1970-х років Японія встигла збільшити свій житловий фонд на 65%. 

Поступово влада дозволяла будувати все вищі будинки, бо зростала потреба в житлі, офісах та комерційних приміщеннях. Таким висотним, як зараз, місто стало лише нещодавно. Для прикладу, 70% міських хмарочосів були збудовані після 2000 року, а ще минулого століття більшість будівель, поза діловим центром Токіо, були нижчі за 10 поверхів. 

Токійські хмарочоси © muza-chan.net

Загалом уряд і приватні забудовники за 20 років звели 10 000 нових офісних і житлових будинків висотою 4–7 поверхів, 100 км нових магістралей вартістю $55 млн, 40 км ліній метро та швидкісний потяг Сінкансен між Токіо та Осакою. Транспорт у місті можна звіряти з годинником — містяни настільки довіряють графікам метро, що ставлять будильники на час прибуття до потрібної станції та можуть дозволити собі подрімати у вагоні.

У Токіо людям просто не потрібні авто, бо до кожного району можна дістатися на громадському транспорті. Понад 50% міських перевезень припадає саме на нього. Окрім того, райони Токіо настільки багатофункціональні, що мають усю необхідну для життя інфраструктуру та розваги.

Швидкісний потяг Сінкансен © iStock.com/Yongyuan Dai

Кількість унікальних закладів у Токіо вражає — чи не на кожній вулиці є десятки кафе та дрібних крамничок. Це стало можливим, бо влада дозволила мешканцям, які мають дво- чи триповерхові квартири в будинках, відкривати маленькі бізнеси на перших поверхах. 

Зараз у Великому Токіо разом проживає близько 37 млн людей. Це трохи менше населення всієї України! У місті поруч співіснують “нетрі” та хмарочоси, старі дерев’яні будівлі та новітні бетонні. Здається, що Токіо — це суцільний безлад, але насправді поєднання безладу та порядку є визначною рисою японської столиці.

Чому Токіо нерівномірне місто?

Японський архітектор Кісьо Курокави каже, що японська культура визнає, що безлад і порядок нероздільні. Щоб зрозуміти ментальність у місті, варто оцінювати Токіо як відкритий та сприйнятливий гнучкий мегаполіс. 

А видатний архітектор Арата Ісодзакі припускає, що японці не сприймають місто як колективний культурний продукт, тому що Токіо було повністю знищене в 1945 році, і більшість людей виросли в роки швидкого міського зростання в середовищі, де не було старих будівель. Культура катастроф і реконструкцій змінила ставлення токійців до свого міста. Містяни дали новому місту органічно з’явитися на місці старого.

Вид на Токіо з оглядового майданчика Tokyo Skytree у 2019 році © REUTERS/Issei Kato

Тому в Токіо майже немає історичних будівель, і в цьому місто відрізняється від, наприклад, Кіото, де контроль за збереженням культурної спадщини дуже суворий. Кіото в часи Другої світової війни збереглося набагато краще, бо було вилучено зі списку цілей для бомбардування, а як ціль для скидання атомної бомби — замінено на місто Нагасакі. 

Уроки для України

• Залучати мешканців до відбудови. Можна проводити опитування, влаштовувати виставки чи взагалі запрошувати людей напряму взяти участь у розробці ідей та будівництві
• Зберігати культурну спадщину. Потрібно дбати про історію міста, щоб воно мало свою ідентичність і в майбутньому.
• Створювати стійкі мікрорайони та гуртувати громаду, щоб у разі надзвичайних ситуацій можна було швидше реагувати на загрози. Більше про те, як побудувати сильні спільноти в містах — читайте в колонці Вікторії Онищенко на “Хмарочосі”.
• Дозволити бізнесу будувати та зробити цей процес організованим і прозорим. Так ми зможемо уникнути безконтрольної забудови та переваги комерційних інтересів над комфортом для всіх мешканців міста.