ВВП на душу населення в Сінгапурі перевищує 100 000 доларів США. Країна стабільно утримує перше місце у світі за рейтингом легкості ведення бізнесу, опублікованим Всесвітнім банком, а її освітня система визнана однією з найкращих у світі. Місто є глобальним туристичним центром, а його порт — один з найефективніших у світі. Багато хто чув ці та інші факти про приголомшливу успішність Сінгапуру.

Сучасний Сінгапур © www.visitsingapore.com

Та чи знали ви, що ще 60 років тому Сінгапур був однією з найбідніших держав? Його порт лежав у руїнах, люди жили в нетрях, а звичайний рис вважався розкішшю.

Програма «Transparent cities/Прозорі міста» (Transparency International Ukraine) вже понад рік збирає найрізноманітніший досвід відновлення міст світу після воєн і катастроф. Раніше ми вже розповідали про кілька міст Азії: Сеул, Токіо, Хіросіма.

Сьогодні зануримось в історію Сінгапуру — невеликого острівного міста-держави, яка за половину сторіччя пройшла шлях від спустошення та злиднів до одного зі світових лідерів. І на його прикладі подивимось, який досвід трансформації може перейняти Україна для себе.

Довоєнний період і наслідки війни

До Другої світової війни Сінгапур був колонією і торговим постом Британії, відомим як «Гібралтар Сходу» завдяки своєму стратегічному розташуванню на перетині торгівельних шляхів між Європою та Азією. Неймовірно квітуче й заможне портове місто.

Початок Другої світової війни в 1939 році завдав руйнівного удару по Сінгапуру. Японська імперська армія швидко просувалася у напрямку Південно-Східної Азії. У лютому 1942 року японські війська перемогли британську армію і захопили Сінгапур, що призвело до його занепаду й найтемнішого періоду в історії міста. 

Трирічна окупація японською владою з 1942 до 1945 року сильно спустошила острівне місто. Більшість інфраструктури, такої як електромережа та водопостачання, було знищено. Тисячі будівель перетворились на суцільні руїни, це ж стосувалося і головної перлини Сінгапура — його порту, що в підсумку призвело до повного краху економіки.

Сінгапур 1945-09-12. Один з перших офіційних аерофотознімків Сінгапуру, зроблених Королівськими ВПС після капітуляції Японії, який показує госпіталь Тементаль і табір для військовополонених на південь від аеродрому Селетар. © Australian War Memorial

Критична нестача ресурсів, їжі, неймовірно високий відсоток безробіття. Умови післявоєнного часу були настільки складні, що навіть наявність звичайного рису на столі вважалася ознакою заможності. Повернення британців не змінило ситуацію, а тільки викликало обурення народу. Це призвело до процесу деколонізації й, зрештою, самостійності Сінгапура в 1963.

Волонтери допомагають Розвитку соціального забезпечення роздавати продукти харчування нужденним (1954 рік). © Roots.gov.sg

Малайзія прийняла Сінгапур до складу федерації в тому ж 1963 році в обмін на доступ до порту й податки з населення. Але згодом Малайзія почала експлуатувати Сінгапур: портове місто змусили виплачувати 39.8% від усіх малазійських податків. Це при тому, що мешканці Сінгапуру складали всього 17% від населення Малайзії. Щобільше, зростала дискримінація населення не малазійського походження, тим частіше це виливалось у масові заворушення. Всі ці фактори вплинули на виключення Сінгапуру зі складу федерації.

В цей самий час країну остаточно покидає і найбільший роботодавець — британська армія та її підприємства.

Відновлення й реконструкція

У післявоєнний час, який багато істориків визначають як найтяжчий для Сінгапуру, виникали все нові виклики. Разом із ними з'явилася і людина здатна протистояти їм.

30-річний юрист, Лі Куан Ю, рішуче налаштований на відновлення, зібрав власну партію «Партія Народної Дії» і виграв загальні вибори 1959 року. І невдовзі став першим прем'єр-міністром вже незалежного Сінгапуру.

В першу чергу Лі Куан Ю вирішив проблему з колосальним рівнем безробіття. Коли британська армія покинула острівну державу, Сінгапур втратив понад 30 000 робочих місць та 20% ВВП . Але новий прем'єр-міністр знайшов вихід. Ще у 1960 році, на 20 років раніше Китаю чи Індії, Сінгапур відкрився усьому світу. Лі Куан Ю зробив високу ставку на іноземні інвестиції та надав підприємствам і фабрикам найкращі умови:

• приголомшливо дешеву землю;
• низькі митні податки на імпорт усього забезпечення підприємств;
• і найголовніше — дешеву робочу силу. 

Так Сінгапур почав отримувати значні податки з зарплат робітників та експорту.

Пізніше була створена Житлово-будівельна рада (HDB) для будівництва доступних високоповерхових житлових будинків. До цього моменту Сінгапур був повний нетрів. І не просто нетрів, а тих, що ділились на окремі комуни за національністю. Для Лі Куан Ю пріоритетом стало не лише розбудова житла, а й об'єднання людей, при якому населення з різних комун жило б разом без жодної сегрегації.

Для того, щоб кожен міг дозволити собі житло, влада створила Центральний Резервний Фонд (CPF). У цей фонд збирали 20% від прибутку кожного громадянина, кошти з якого вони могли витрачати лише на купівлю житла, або речі першої необхідності. Малозабезпечені сімʼї отримували особливі субсидії, поступово сплачуючи вартість житла за допомогою фонду.

Прем'єр-міністр Лі Куан Ю відвідує житловий проєкт. © Larry Burrows / LIFE Picture Collection 

Інвестиції в інфраструктуру були життєво важливими для зростання Сінгапуру. Порт міста (Jurong Port) був розширений та модернізований і це посилило його статус глобального торгівельного хабу. Держава вклала у його відбудову цілих $14 млн, що було дуже значною сумою для тодішнього Сінгапуру. Але ця інвестиція була влучною — пізніше порт почав приносити близько $150 млн доларів щороку.

Економічно Сінгапур взяв курс на експортно орієнтовану модель, залучаючи іноземні інвестиції та розвиваючи різні галузі, такі як електроніка, машинобудування та судноплавство. Свідоме фінансове управління, низькі податки та ефективна бюрократія створили середовище, яке всіляко сприяло розвитку бізнесу.

Багато чому всі ці зміни стали можливими завдяки прозорому та «розумному» управлінню. Сінгапур з роками все більше наближався до Свідомого капіталізму — коли держава вкладає всі податки громадян до останнього пені на зрозумілі та потрібні проєкти, не допускаючи недоречних витрат.   

Також у 1960 році лідери партії розпочали впровадження комплексної антикорупційної стратегії. В результаті у 1996 році Сінгапур посів 7 місце в Індексі сприйняття корупції серед країн світу та 1 місце серед країн Азії, отримавши 8.8 з 10 можливих балів за шкалою від 0 до 10, де 0 означає найвищий рівень корупції, а 10 — найнижчий. А вже у 2022 році Сінгапур піднявся на 5 місце в Індексі сприйняття корупції, набравши 83 бали зі 100 можливих.

Відповідальність за корупцію в Сінгапурі ставала все більш жорсткою: від $10 тис. у 1960 році до $100 тис. і 5 років увʼязнення на сьогодні. До того ж у Сінгапурі будь-яка форма «вдячності» чиновникам — також вважається корупцією.

Сучасний Сінгапур © Shutterstock

Сінгапур за відносно недовгий час спромігся здійснити гігантський стрибок у своєму розвитку. Боротьба з корупцією та запровадження прозорості стали одними з ключових факторів, завдяки яким це стало можливо. Так, маленька острівна держава, в якої немає великої кількості власних ресурсів, і до того ж була колонією, стала однією з найрозвиненіших та найбагатших країн світу.