Ця історія трохи відрізняється від попередніх розповідей — вона не про місто, а про сільську місцевість. А саме про той шматочок історичного регіону Фландрія, який входить до складу Нідерландів, провінції Зеландія (тоді як більша його частина — у складі Бельгії).
Ці території звільнили від окупації у жовтні 1944 року, тоді як решту країни – в травні 1945. Хоча у порівнянні з містами кількість руйнувань в абсолютних числах була не такою вже й значною через малу заселеність, у деяких селах було пошкоджено чи зруйновано до 96% будівель. Як відновлювали цю місцевість, розповіла нідерландська історикиня архітектури Поліна К. М. ван Рузмален.
Відбудову використали як можливість удосконалити села і розібратися з минулими недоліками. Наприклад, до війни землі фермерів були розкидані по регіону — тому їх перегрупували, щоб ділянки однієї людини були поруч. Завдяки цьому селяни почали більше розводити велику рогату худобу та активніше вирощувати зернові. Також вирішили побутові проблеми — провели водопостачання в будинки, каналізацію, газ та електрику. Раніше в деяких селах сім’ї навіть не мали ванної кімнати. Окрім того, в деяких населених пунктах довелося змінити розташування вулиць. Тепер вони стали прямими та рівними з великими площами для щотижневих ярмарків.
Сам процес відновлення був досить забюрократизований. На рівні країни за нього відповідали три установи — спеціально створене міністерство з відбудови та реконструкції, міністерство освіти науки та культури, а також міністерство сільського господарства та продовольства. На верхівці стояв урядовий комісар, який встановлював пріоритети і терміни програм.
Кошти виділяли лише тоді, коли був готовий фінальний майстер-план відбудови. А його треба було погоджувати на всіх рівнях: від ферм та муніципалітетів аж до урядового комісара та міністерств. Насамперед це пов'язано з вартістю проєкту: чи все з нього можна собі дозволити, або щось варто поки прибрати.
За відбудовою у регіоні стежили супервайзери — по одному на декілька сіл. Вони координували плани та погодження на різних рівнях. Також у селах були архітектори, які працювали над тим, аби проєкти були схожими, але не занадто — адже тоді загальний архітектурний ансамбль став би нудним. Є села, які обрали стати більш модерновими, а є ті, які захотіли відтворити свій попередній стиль.
Матеріали для будівництва були в дефіциті, тому ресурси треба було максимально оптимізувати. Тож для сіл створили 3 основні стандартизовані типи житла залежно від кількості людей в родині. Однак на швидкість відбудови це не дуже вплинуло — перші плани розробили одразу після закінчення Другої світової, а от реалізовували їх до 1963 року.
Більше про відновлення регіону слухайте в розповіді науковиці.
А ще радимо почитати наші матеріали про відбудову Ковентрі, Варшави, Берліна, Хіросіми та Гавра.