Ми продовжуємо вивчати досвіди відновлення різних міст, адже кожен з них — унікальний. І щоразу з минулого можна почерпнути щось цікаве для відбудови українських міст. Ще одну історію відбудови — про Гавр — розповіла нідерландська історикиня архітектури Поліна К. М. ван Рузмален.
Гавр – це портове місто на півночі Франції. Нацистські війська швидко його захопили і планували використати як відправну точку для подальшої окупації Британії. Під час Другої світової місто бомбардували з повітря, руйнувань зазнали 75% порту і 150 гектарів міста загалом. Фактично вціліли лише два об’єкти: собор Нотр-Дам і Монумент смерті в пам’ять про людей, що загинули під час Першої світової. До війни в Гаврі проживали понад 160 тис. мешканців: 5 тис. із них загинули, 75-85 тис. отримали поранення. Без житла залишилися 90 тис. людей.
Попри те, що 80% міста було знищено, його вирішили відбудовувати, адже Гавр — важливий порт не лише для Франції, а й для всієї Європи. Для прикладу, раніше через нього імпортували каву.
Для повоєнного відновлення у Франції створили спеціальне міністерство реконструкції та міського планування. За кожним муніципалітетом закріпили архітектора чи планувальника, і виділили фінансування на відбудову. Однак без особливих умов не обійшлося: якщо місто відмовлялося від архітектора, якого йому призначили, гроші на відновлення воно теж не отримувало. А власних ресурсів для відбудови містам, як правило, не вистачало.
Комісія з перепроєктування Гавра доручила розробити план архітектору Огюсту Перре. Він зробив собі ім'я на початку 20-х років ХХ століття як архітектор-новатор. Перре вірив у новий стиль, у якому французька архітектура класицизму XVII-XVIII століть була переосмислена завдяки використанню заліза та бетону.
Перре призначили в 1945 році, але інший архітектор, Фелікс Бруно, вже працював над відбудовою міста в 1941 році. Їхні плани суттєво відрізнялися. Бруно не хотів чогось нового, він прагнув відтворити те, що вже було. Різні погляди цих людей спричиняли чималі проблеми між командами, що працювали над відбудовою міста. Ба більше, Фелікс Бруно мав більше підтримки у містян. Утім і відмовитися від Перре Гавр не міг, адже це означало б втратити гроші.
Зрештою, архітектор Перре видозмінив свій план. Не так сильно, як бачив місто Бруно, але це все ж був уже не настільки екстремально модерністський варіант.
Проєкт передбачав строге зонування міста. Офіси мали розташовуватися в центрі, житло — на околицях. Серед населення проводили опитування про дорожні розв’язки, потребу в магазинах та інші інфраструктурні складові Гавра. Щось із минулого, що особливо любили містяни — вдосконалювали і залишали.
Також у місті звели прямокутні блоки будівель. Ці досить суворі квартали є і досі — вони і вражають своїм плануванням та виглядом, але насторожують відсутністю затишку. Відбудова тривала до 1963 року, до відновлення останньої будівлі. Гавр внесли до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як приклад повоєнної модерної архітектури. Однак це не означає, що місто застигло у тому вигляді, який воно мало в 60-х. Люди вносять свої корективи і роблять його більш приємним для життя. Наприклад, на вулицях міста з’являється все більше затишних терас та літніх майданчиків для відпочинку.
Більше про відбудову Гавра слухайте в повній розповіді.
А ще ви можете почитати про відбудову Ковентрі, Варшави, Берліна та Хіросіми.