Незвичним досвідом повоєнного відновлення міста Самаринда, що в Індонезії, поділилася нідерландська історикиня архітектури Поліна К. М. ван Рузмален. Чому незвичним? Бо попри те, що місто розташоване на острові Калімантан (Борнео), у Тихому океані на південному сході Азії, в ньому чітко простежуються сліди європейських практик містобудування.
Самаринду заснували в середині ХІХ століття. Місто розвивалося дуже швидко завдяки покладам нафти, які виявили на острові за кілька десятиліть до того. Однак під час Другої світової війни ця нафта стала для міста проблемою — японці були дуже в ній зацікавлені, а союзні війська навпаки не хотіли віддавати їм цей ресурс. Через прагнення контролювати територію, місто практично стерли з лиця землі, зруйнувавши приблизно 4 тис. гектарів.
До війни в Індонезії було приблизно 150-200 архітекторів, деякі з них мали свої бюро. Однак згодом більшість з них або загинули, або покинули країну. Тих експертів, які залишилися в країні, об’єднали в Центральне планувальне бюро. Воно було відповідальним за реконструкцію і розробляло проєкти відбудови для тієї частини держави, яка на той час залишилася під контролем Нідерландів. Паралельно тривала війна за незалежність Індонезії — до 1949 року країна воювала проти Нідерландів та Британії.
Ресурсів для відновлення було обмаль, не вистачало навіть паперу для архітектурних планів. Тому фахівці готували насамперед генплан. Місто треба було не просто відновити, а й підлаштувати під нові реалії. Зокрема розбудувати більшим — кількість населення зростала досить швидко, великі сім’ї жили в тісних будиночках. Щоб визначити, що саме треба міняти, перед розробкою плану провели дослідження. Так, архітектори визначили, які зони зазнали найбільших руйнувань, а які були схильні до затоплень чи поширення малярії.
На основі цього фахівці запропонували реорганізувати мережу вулиць: вони стали прямими і чіткими, утворили прямокутні квартали. Це було нетипово для індонезійського міста. Його також розділили на зони, що було дуже характерно саме для повоєнної Європи. Частково таке планування Самаринди існує й досі.
Водночас для України Поліна К. М. ван Рузмален радить таке:
- Планувати відбудову для майбутнього, а не для минулого. Думати не тільки про те, що і скільки треба відновити, але і як відновлене місто буде виглядати через 15 років.
- Не обов’язково залучати зіркових архітекторів. Обмін досвідом — це добре, але працювати треба з тими, хто розуміє локальний контекст: культурний, історичний, економічний. Потрібно залучати місцевих архітекторів, соціологів, антропологів, адже саме вони розуміють, що підходить території найкраще.
- Подумати, як будувати міста з точки зору економії ресурсів та відновлюваних матеріалів.
- У ході відбудови та реконструкції враховувати думки людей. Наприклад, у Нідерландах є незалежний дорадчий комітет. Він обговорює план із містянами та девелоперами, і робить свій висновок. Без його порад і зауважень проєкт не передають на розгляд муніципалітету.
Більше про відновлення Самаринди можна дізнатися із запису розповіді Поліни К. М. ван Рузмален.
А ще вас можуть зацікавити історії про відбудову Ковентрі, Варшави, Берліна, Хіросіми, Гавра та сіл у Нідерландах.