Щоб підготуватися до відбудови українських міст після війни, корисно вивчати досвід з минулого: побачити помилки та навпаки, дієві ідеї. Водночас цей досвід можна знайти не лише за кордоном. На жаль, Україна також чимало потерпала від воєн. Про відбудову Києва після однієї з них — Другої світової війни — розказав український краєзнавець, науковець, дослідник забудови Києва радянського періоду Семен Широчин. Занотували його розповідь і ділимося з вами.

Спершу варто згадати, як місто розбудовували до Другої світової. У 1934 році до Києва з Харкова переїхав радянський уряд, бюджет міста після цього зріс у 4 рази. Столиця потребувала більше житла та адміністративних будівель, і в 1935 році для неї розробили мастерплан. Архітектори, які його готували, визначили основні тогочасні проблеми міста:

• Висока густота заселення центральної частини міста. Тодішнє місто було розташоване на правому березі, на лівому були села — їх часто підтоплювало, тому цю територію почали забудовувати пізніше правого берега. 
• Заводи поблизу густо заселених районів. Промисловість розвивалася досить швидко, і нові підприємства потребували працівників і житла для них. Часто побудувати житло займало більше часу, ніж звести завод.
• Периферія без дорожнього покриття, води та вуличного освітлення.
• Нестача зелені.
• Низька пропускна здатність вулиць та проспектів. Крім цього, незручності створювала залізниця навколо міста, адже подекуди вона перетиналася з дорогами. Також увесь міський транспорт йшов до центру, і не було доріг, які би з’єднували околиці.

Загальний вигляд центральної площі Києва до реконструкції. Перша половина 1930-х років / Фото: Олена Насирова

Розв’язання цих проблем лягло в основу плану 1935 року. Він передбачав розростання міста на схід та захід. Окрім того, архітектори планували забудову лівого берега. З’явилися нові дороги, житлові масиви. І це вперше, коли дороги з’єднували центр та периферію. Оскільки до війни впровадити все задумане не вдалося, частина ідей перекочувала до повоєнного плану 1947 року.

Після Другої світової були зруйновані мости та промисловість, випалені будівлі на лівому березі, у центрі було пошкоджено 324 будинки. Загалом руйнувань зазнали 39,2% житлової площі. На перший час місто втратило приблизно 80% населення: хтось загинув від бойових дій чи від етнічних чисток, а хтось покинув Київ через бої.

Загальний вигляд центральної площі Києва в 1941–1943 роках. Фото: Олена Насирова

Відбудова була не реставрацією і несла суто практичний мотив — відновити будівлю якомога швидше, щоб знову мати змогу її використовувати. Окрім того, руйнування розцінювалися як шанс щось покращити. Наприклад, частину комунальних квартир розділили на окремі менші квартири для однієї сім’ї.

Особливістю відновлення Києва стала масова забудова. Вона була малоповерховою, бо споруди зводили без будівельних кранів. Бетону й цегли не вистачало, тому для будівництва використовували шлакоблок — архітектори створили типові проєкти житла з нього. Так, на Борщагівці будували до 40 будинків щороку. Квартали зводили ансамблями, наприклад, використовували декорації на фасадах, мозаїки, одні кольори стін. Для житла, яке будували вздовж проспектів, було правило з північної частини фасаду робити сходи, а не квартири (максимум – кухню). Це робили для того, щоб житлові кімнати мали більше доступу до сонячного світла. Водночас це правило не діяло, коли будинок був далі від дороги, адже тоді було більше варіантів, як його розмістити правильно з точки зору простору та світла. Також у місті активно створювали зелені зони.

Будинок в Аварійному селищі у Києві. Фото з архіву Семена Широчина

Окремо варто згадати про Хрещатик. У 1944-1946 роках провели конкурс на його перебудову. Ідея полягала в тому, щоб розширити вулицю шляхом знесення частини будівель. Також автори мали запропонувати ідеї, як зменшити трафік на дорогах. Вулицю треба було спроєктувати в одному ансамблі, запропонувати ідеї та дизайни для театрів, кінотеатрів, міської ради. 

• Ідея головного архітектора Власова полягала в тому, щоб місто мало велику центральну площу (нині це Майдан Незалежності). Він також передбачив пантеон полеглим у Другій світовій війні. По обидва боки вулиці мали бути громадські будівлі, як-от театри чи музеї. 
• Архітектор Гельфрейх пропонував розмістити мерію та театр із протилежних боків площі. До речі, мерія мала вежу і за задумом мала бути схожа на ратушу. 
• Ідея архітектора Заболотного, автора будівлі Парламенту, полягала у розбудові Хрещатика в стилі українського архітектурного бароко. Архітектор Гольці, прихильник італійського бароко, хотів забудувати Хрещатик у стилі ренесансу. 
• Архітектор Тацій пропонував змінити вісь основної вулиці. Тобто, щоб вона починалася не на пагорбі, а біля його підніжжя. Якби вулицю подовжили, то на пагорбі можна було б побудувати монументи чи пам’ятники. Окрім того, будівлі не мали утворювати суцільний коридор, а повинні були стояти на різній відстані та мати різну висоту. Згодом саме цю ідею і втілили.

Реконструйований Хрещатик. Фото Н. Грановського

Цікаво, що архітектори з ленінграду також брали участь у конкурсі, але вони не бачили міста та не розуміли його рельєф. Тому план для Хрещатика виглядав так, ніби місто лежить на рівнині. Водночас архітектор Чечулін, на той час головний архітектор москви, пропонував побудувати сходи до Дніпра (від кінця Хрещатику біля схилу до води). Також деякі архітектори бачили мерію на місці теперішнього готелю “Україна”. Окрім того, пропонували зробити мости-віадуки (міст на перетині вул. Хрещатик та бульварі Т. Шевченка) та підземні паркінги (муніципальне паркування). 

Повну розповідь про відбудову Києва слухайте за посиланням.

А також запрошуємо почитати історії відновлення Ковентрі, Варшави, Берліна, Хіросіми, Гавра, Самаринди, Лондона та сіл у Нідерландах.