У війні з росією Британія — один із наших найсильніших союзників. Водночас для нас може стати корисним не лише партнерство сьогодення, а й досвід повоєнного відновлення цієї країни та її міст. Про  це розповів міський географ, морфолог та історик планування Пітер Дж. Ларкхем.

У країні були міста, які знищили практично повністю, а були й такі, що майже не зазнали руйнувань. Але всі вони все одно потребували реконструкції. Для цього в 1940-х у Британії провели реформу законодавства та процедур планування. Наприклад, врегулювали питання національних парків, захисту історичних споруд. Водночас буде хибно вважати, що ідеї відбудови, які впровадили після війни, виникли після Другої світової. Насправді деякі концепції задумали ще до того.

Міста вирішили переобладнати із врахуванням тогочасних викликів, як-от зростання кількості автівок, а також потреби й запити самих мешканців. Було політичне бачення, яким має бути відбудоване місто, зокрема його центр. Ті, хто не дотримувався цих підходів – не отримував фінансування. Окрім того, міста конкурували між собою, зокрема і за дорогих фахівців. Професійних містобудівників у країні було недостатньо, тож над проєктами здебільшого працювали архітектори-планувальники та геодезисти. 

Плани відбудови популяризували через виставки: люди могли оцінити, яким їхнє місто хочуть зробити в майбутньому. Також у такий спосіб у них хотіли виробити гордість за відбудову. Однак інколи архітекторам не вистачало зворотного зв’язку від громади. Так, коли після 1947 року з’явилася вимога приділяти більше уваги технічним аспектам плану, пересічним мешканцям стало складно їх розуміти. 

Реалізація проєктів  зайняла більше часу, ніж очікувалося. Зокрема це пов’язано з тим, що для відбудови використовували конструкційну сталь. Вона була важливою частиною експорту, тож використання цього матеріалу в країні строго регулював центральний уряд.

Найбільше уваги було прикуто до відновлення Лондона. Зокрема через те, що він не лише столиця країни, а й ціла торговельна імперія. Для його відновлення розробили чимало різних планів і самого міста, і всього графства. Люди обговорювали креслення та навіть матеріали, які пропонувалося використати для відбудови. І з одного боку, цей плюралізм думок пішов Лондону на користь — допомагав знаходити найкращі рішення. Водночас у нього були й мінуси. Так, план комітету містобудування Лондона фактично конкурував із планом державних консультантів. А ще існували неформальні плани. Через це було багато плутанини, особливо серед містян. 

Ще одна проблема — проєкти різних масштабів робили не в тому порядку. Наприклад, спершу варто було б затвердити регіональний план, на основі якого архітектори далі робили плани для міст і сіл. А все вийшло навпаки.

Зрештою, можна виділити декілька основних планів відбудови Лондона:

• Великий Лондонський план

Це проєкт урядової комісії, який розробив Патрік Аберкромбі. Однією із ключових новинок плану були функціональні зони і переселення понад мільйона лондонців у 8 міст-супутників Лондона, що планували побудувати в зеленій зоні. Архітектор хотів запровадити певну економічну децентралізацію та розосередити населення. Він був переконаний, що здорова спільнота — поєднання різних соціальних та економічних груп людей, тому критикував міжвоєнну ідею приміських житлових масивів, які б зіпсували таке різноманіття. 

До речі, міністерство реконструкції розкритикувало цей план, бо подекуди він був неактуальним до подішніх потреб

• План графства Лондон

Він йшов у комплекті з попереднім планом, і автор у них також один. Однак цей проєкт  був більш обґрунтованим статистичними даними та теорією. Окрім того, в ньому були ідеї, як впоратися із заторами на дорогах, неякісним житлом, нестачею місць для відпочинку та інших громадських просторів, екологічними й іншими проблемами. 

Проєкт містив схему соціальних та функціональних зон, які розділяли зони зелених насаджень. Значну увагу приділили транспорту, спроєктували 3 кільцеві дороги. Також у ньому врахували національні та міжнародні функції міста, наприклад, роль фінансового центру, а ще виробничо-торгові спроможності та культурну спадщину.

План був широко відомий, його оглянули понад 54 тисячі людей. Райони міста запропонували до нього свої правки. А найбільшою проблемою стало те, що цей проєкт було важко втілити без загального національного плану.

• План Королівського інституту британських архітекторів

Це був неофіційний план, який стосувався більш широкої відбудови регіону. Проміжні ідеї опублікували в буклеті, який роздавали на виставці регіонального планування в Національній галереї в 1943 році. Цей проєкт визначав 7 факторів, необхідних для перепланування регіону. Головне — у ньому був заклик створити національний план та насамперед задовольняти потреби людей. Крім цього, він охопив реконструкцію міста, розташування промисловості, збереження історичних та культурних надбань та запит на комунікацію відбудови. Райони були б відокремлені залізницею та зеленими зонами, а кожен із них мав би власні школи, госпіталі, ТРЦ і адмінбудівлі. 

Однак цьому плані не вистачило деталізації, він був коротким, а діаграми — досить загальними й неакуратними. 

• План Лондонського Сіті від Холдена і Холфорда

Чарльз Холден був відомим архітектором, однак мав мало досвіду в плануванні, тому практичну складову плану мав забезпечити Вільям Холфорд. Проєкт представили в 1946, і його сильно розкритикувала громадськість. Подекуди він суперечив ідеям Аберкромбі, як-от щодо децентралізації міського життя. Холфорд та Холден вважали, що через важливість міста, кількість офісів у центрі може збільшуватися. Частину будівель пропонували знести для будівництва доріг, частину зробити вищими. 

Які уроки Пітер Дж. Ларкхем радить винести з цього українцям?

Відновлення можна поділити на кілька етапів: 

• визначити, що було до руйнувань;
• розібратися, як саме знищували місто: який масштаб лиха, вид;
• вирішити нагальні проблеми: розчистити завали, забезпечити тимчасове житло;
• розробити план, переглядати і вдосконалювати його;
• відбудувати заплановане — це може тривати понад десяток років;
• через роки і десятиліття треба оцінити, що і як вдалося. Можливо, щось доведеться знову змінювати;
• і насамкінець нам варто думати про побудову нових, більш стійких будівель не тільки до фізичної руйнації, але й до зміни клімату. 

1. Потрібно зрозуміти, чи існує надійна система планування, яка може справитися з потребою у масштабній і швидкій відбудові. Це стосується і законодавства, як-от викупу землі, перерозподілу коштів, компенсації за втрати та збитки. 
2. Також варто визначити пріоритети — що відновлювати першим.
3. Треба проаналізувати, на якому рівні потрібно розробляти плани — це стосується окремого міста, регіону, чи цілої країни? А далі треба визначити, це буде відбудова старого, чи створення чогось радикально нового? Хто прийматиме рішення?
4. Відбудови  тривають роками та десятиліттями, тому треба бути готовими змінювати плани. Наприклад, тому що з'являться нові архітектурні підходи, форми чи будівельні матеріали
5. Громадськість необхідно залучати до  обговорення планів. Це допоможе враховувати всі потреби, підтримувати інтерес до відбудови у населення і заручитися підтримкою людей. А це означає, що варто також продумати механізми, як саме їх залучати. 
6. Забезпечення ресурсами теж треба ретельно пропланувати: реально оцінити фінанси, забезпечення будівельними матеріалами та кваліфікованими кадрами. 
7. Міста, які не зазнали суттєвих руйнувань, на хвилі перебудови підхоплять тенденцію  до змін. І якщо вони цього не зроблять, то залишаться позаду в новій економічній та міській системі. 
8. Відновлені міста будуть виглядати по-різному, але ми маємо будувати для майбутнього, а не для минулого. Треба враховувати питання енергоефективності, озеленення та сталого розвитку. 

Повністю розповідь можна послухати за посиланням.

А також читайте історії відбудови Ковентрі, Варшави, Берліна, Хіросіми, Гавра, Самаринди та сіл у Нідерландах.