Довгий час протягом Другої світової Дрезден не зазнавав руйнувань. Авіація союзників почала бомбардувати місто ближче до кінця війни. Як його потім відновлювали, розповів Ганс Крістіан Пост, фахівець із питань сучасної культури університеті Копенгагена.
У середньовіччі Дрезден був невеликим, однак із XVII століття почав розвиватися. Після поступу індустріалізації, у 1900 він став п’ятим за кількістю населення містом Німеччини. До 1945 року Дрезден називали Флоренцією Північної Європи: місто мало багато старовинних барокових будівель і було колишньою резиденцією королів та політичних лідерів Саксонії.
Дрезден залишався досить консервативним і відзначався антисемітизмом — його мешканці здебільшого підтримували нацистську партію. Крім цього, він був індустріальним містом, там виготовляли військове обладнання. А також розмістили військовий гарнізон. Через це його й атакували.
Основні руйнування Дрездена припали на лютий 1945 року. Розмови про те, чи варто було знищувати місто, точаться й досі — з одного боку, Німеччина вже програвала у війні, з іншого, було багато невизначеності, коли це все-таки станеться. Оскільки чимало будівель звели в XVII столітті, а матеріали того часу були досить легкозаймистими, вогонь швидко поширився містом. Масштаби руйнувань шокували як німців, так і союзників.
Руйнування Дрездена / Getty Images
У Дрездені суттєво пошкодили 18 тис. житлових будинків зі 220 тис., історичний центр зруйнували повністю. Кількість жертв сягнула 20 тис. осіб, було багато поранених, і крім цього, люди тікали з міста, адже воно було майже не придатне для життя.
Кульмінацією руйнувань стало знищення церкви Фраункірхе, побудованої у XVIII столітті. Вона була ключовою спорудою міста через вражаючі архітектурні форми, зокрема свій купол. Деякі європейські архітектори відвідували церкву, щоб знайти натхнення. Спочатку вона хоч і була пошкоджена, однак встояла. Але згодом обгоріла цегла не витримала, і церква впала.
Церква Фрауенкірхе: після руйнувань (зліва) та наші дні (справа) / Getty Images
Руїни міста були найбільшим меморіалом для його мешканців. Ба більше, вони стали символом опозиції до комуністичного режиму, особливо серед молоді. Там проводили мітинги та протести, пов'язані з холодною війною чи політикою СРСР щодо Східної Німеччини. Нацисти також використовували руйнування Дрездена для пропаганди. Вони створили міф про те, що в місті було багато біженців, тому кількість жертв становила 200 тис. людей. Можливо, саме тому руйнування Дрездена називають головним символом людських страждань у Німеччині.
Реконструкція міста після 1945 року відбулася в декілька етапів. Мешканці хотіли, щоб Дрезден відновили таким, яким він був раніше. Влада — теж, але все це швидко змінилося з приходом соціалістів та посиленням над територією контролю СРСР. Вони хотіли побудувати нове місто для нової ери. І тоді на Дрезден чекав другий період руйнувань — радянська влада знесла будівлі, які попри пошкодження ще можна було відновити. Адже вона вважала їх недоречними. І старе місто зникло, попри протести мешканців Дрездена.
Дрезден на старій листівці
Вальтер Ульбріхт, перший лідер Німецької Демократичної Республіки (Східної Німеччини), вважав, що аби змінити суспільство, треба змінити архітектуру. За його задумом місто мало отримати сучасний ландшафт. Так, оглядаючи один із проєктів, він звернув увагу на церкву ХІІІ століття — на його думку, вона не вписувалася в цей ландшафт. Тож церква була приречена.
Водночас були архітектори, які хотіли зберегти історичний центр. Також деякі фахівці, які втекли з нацистської Німеччини, повернулися до країни і запропонували свої досить радикальні модерністські проєкти. Однак до того, як місто прийшло до модернізму, його вже відбудували в стилі сталінського ампіру. До речі, відбудовувати міста НДР було легше, ніж у ФРН, адже не було проблем із власністю землі чи будівель — усе було державне.
Після смерті Сталіна модернізм став основою архітектурною течією в місті. Будівлі у такому стилі вважалися успішним фрагментом міського планування.
Із 1975 року почався перехід до ери постмодернізму. Це був період усвідомлення, як багато місто втратило в архітектурі. У ці часи почали експериментувати з формами будівель, реконструювали оперу та вирішили відновити Фрауенкірхе — хоч на неї тоді не було коштів.
Ще одним етапом у відбудові Дрездена став 1990 рік, коли Німеччина об’єдналася. Відтоді багато будівель, які руйнували у воєнні та повоєнні періоди, було реконструйовано. Також у місті прагнули якомога швидше позбутися спадщини НДР.
Дрезден сучасний / Getty Images
Ганс Крістіан Пост вважає, що з відбудови Дрездена українці мають навчитися того, що треба нормативно врегулювати питання відновлення будівель, особливо історичних. І що важливо зберігати споруди різних епох — адже це дозволяє повно усвідомити та пам’ятати свою історію, якою б складною вона не була.
Повну розповідь про відбудову Дрездена слухайте за посиланням.
А також запрошуємо почитати історії відновлення Ковентрі, Варшави, Берліна, Хіросіми, Гавра, Самаринди, Лондона, Києва та сіл у Нідерландах.