Відбудова міст – це складний та довготривалий процес. Для того, щоб забезпечити його результативність, Україні варто звертатися до досвіду, який напрацювали міжнародні партнери, уникати їх помилок та реалізовувати успішні кейси. 

Доктор Харіс Піплас, експерт в галузі архітектури, міського дизайну та планування з  Вищої технічної школи Цюриха, розповів про досвід відновлення Берліна і Сараєва — двох схожих міст, що пройшли складні історичні випробування та досі відновлюються після багатьох років хаосу.

Історичний контекст Берліна

“Берлін — це місто, що постійно чимось стає, а не просто існує” — фраза, яка на думку Харіса найкраще характеризує німецьку столицю. Це місто, що за роки свого існування постійно трансформувалося та розширювалося, при чому доволі хаотично. Спостерігаючи за архітектурою Берліна, можна прочитати зміни, що відбувалися з плином часу в соціумі та історії. Кожна епоха залишала там свій унікальний слід.

Наприклад, Концертний дім у місті збудували ще у 1821 році, однак він і досі стоїть на площі Жандарменмаркт майже в початковому вигляді. Після Другої світової війни будівля суттєво постраждала, проте була відновлена та повернулася до вигляду довоєнного періоду. Ба більше, в деяких історичних спорудах, наприклад на Музейному острові, все ще зберігаються сліди від куль після воєнних протистоянь. 

Однак, це не єдина рана німецької столиці. Берлін і досі сповнений пустих площ, а міська канва дещо схожа на українську, в якій разом уживаються старезні історичні споруди, сучасні архітектурні форми та будинки в стилі соцреалізму. Саме тому, Берлін можна сміливо назвати “урбаністичною лабораторією” зі складним конгломератом різних сил, тенденцій та стратегій.

У Берліні тривав і триває вічний процес трансформації, руйнування та перебудови. Проте, часта зміна підходів призводять до різноманітних урбаністичних феноменів та накладання різного роду архітектурних стилів.

З історії Німеччини ми знаємо, що ця держава довгий час була роз’єднана. І лише у 1871 об’єдналася в Німецьку імперію, згодом стала Веймарською республікою, а в 1933 році скотилася в тоталітарний Третій Рейх. Далі — кровопролитна Друга світова війна та поділ Німеччини між переможцями, зведення Берлінської стіни, і врешті в 1990 році довгоочікуване об’єднання в єдину країну, яку ми знаємо й зараз. 

Важко собі уявити, як балансували архітектори та розробники планів між усіма цими історичними епохами. 

У 1920-х існували плани об’єднати Берлін з його агломерацією в одне ціле, збудувати навколо залізничні шляхи, і таким чином зробити місто могутньою столицею та адміністративним центром. Площа міста збільшилась би з 66 до майже 900 км², а населення з 1.8 до 4 млн осіб. Мотивація такого плану — наздогнати по розвитку інші мегаміста-конкуренти на континенті, а саме — Париж та Лондон. Для втілення масштабної ідеї вперше скликали конкурс урбаністичного дизайну, в якому брала участь низка архітекторів. 

Як Берлін відбудовували після Другої світової

Берлін суттєво постраждав від бомбардувань та бойових дій. Подальша відбудова хоч і зберегла низку історичних будівель, але було знесено більшість забудови — подекуди цілі квартали та райони.

Причинами масштабного “демонтажу» була війна та навмисне знищення архітектури, історичної пам’яті та звільнення площ відповідно до різних стратегій відбудови. Наприклад, Потсдамська площа декілька разів змінювала свій вигляд. Після війни її повністю знесли, у тому числі з метою зміни соціального клімату після понад декади ідеологічного впливу нацистів. Після появи Берлінської стіни площа опинилася прямо на межі ФРН та НДР. 

Потсдамська площа в 1989 році © Business Insider

Політичний кордон, що став реальним, змінив Берлін назавжди. Східна частина міста опинилася під впливом радянського соцреалізму. Стартував політичний проєкт реконструкції міста, який контролював особисто Сталін. На Шталін-Аллее збудували низку “палаців для робочих” у традиційному для СРСР стилі соціалістичного класицизму.

В цей час в Західному Берліні оживала зовсім інша парадигма. У 1957 році в місті провели Міжнародну будівельну виставку (Interbau), на якій стояло питання відновлення району Ганзафіртель. Після війни він був зруйнований на 90%, тож вимагав негайної відбудови. Туди запросили 49 архітекторів, третина з яких була німцями. У результаті до виставки побудували багато будівель  у стилі модерн, більшість з яких стала об’єктами соціального житла. 

Макет району Ганзафіртель за планами виставки Interbau © Hansaviertel Berlin

Західний Берлін був відбудований з огляду на тодішній західний образ життя з духом свободи та “американської мрії”. Це вплинуло на вигляд міста, яке стало дещо машиноцентричним та не достатньо інклюзивним.. 

Щоб розв'язати питання надмірної автомобілізації та штучної забудови, в 1979 році в Західному Берліні скликали міжнародну виставку IBA. Стало ясно, що десятки хмарочосів чи сучасних апартаментів вбили б увесь дух міста. Тож архітектори прийняли стратегію “критичної реконструкції”, за якої нові будинки мали б органічно уживатися зі старими. А за принципом “дбайливого міського оновлення” були врятовані та інтегровані по-новому десятки закинутих будинків, до яких до того нікому не було діла.

У 1980-х у Берліні нарешті збагнули, що відбудова має бути не вертикальним централізованим процесом, а динамічним та живим, заснованим на реальному стані міста. 

Відновлення міста триває й досі — з виправленням помилок та поверненням місту його історичного духу. 

__________________

Трагічна історія Сараєва

Сараєво — столиця Боснії та Герцеговини, мальовничий куточок Балкан. З давніх-давен на цей регіон претендували різні країни та імперії. Так історичні “каруселі” неодмінно вплинули на вигляд боснійської столиці.

У Сараєво проживали разом християни й мусульмани, які спілкувалися різними мовами, мали різну культуру та традиції. Це закладало ґрунт до релігійних конфліктів, а після років у складі Югославії – зросла загроза міжетнічних суперечок. Врешті, накопичені проблеми вибухнули у збройне протистояння сербів, боснійців і хорватів.

З 1992 до 1996 року під час боснійської війни Сараєво перебувало в облозі сербів. І це рекордний термін оточення в історії. Цей період приніс тисячі смертей та руйнувань. Міські двори через брак продовольства перетворилися на городи, а олімпійські стадіони — на масові поховання. Поступове руйнування Сараєва було скоріш політичним актом з боку сербів, аніж воєнною необхідністю.

Сараєво в облозі © Institute for War and Piece Reporting

Сила солідарності, прагнення вижити та побороти зло зробило боснійців сильнішими. Вони витримали цей виклик війни, але, на жаль, втратили унікальний шанс ревіталізації міста. 

Головною проблемою стала відсутність якісної стратегії, плану з чітким розподілом обов’язків, координації міжнародних організацій. Фактично відбудова відбувалася за принципом — партнери виділяли ресурси, а влада міста відбудовувала певні об’єкти без ґрунтовного аналізу й розуміння того, як це вплине на майбутнє Сараєва.

У результаті, маємо місто розділене культурно та соціально на дві частини — Сараєво та Східне Сараєво. В останньому, що фактично є міською провінцією, тісно проживають боснійські серби, які використовують кириличну абетку та ходять у християнську церкву. А в албанській частині — навпаки.

Місто зараз фрагментоване та бездумно забудоване, а його жителі майже не взаємодіють між собою. Урбаністам і архітекторам потрібно реактивувати, відновити місто, використати закинуті площі та неправильно сплановані публічні місця для нових просторів, які будуть виконувати корисні функції для Сараєва. 

Сучасний вигляд Сараєва © Encyclopedia Britannica

Як Україні провести якісну відбудову?

“За тридцять років ви будете дивитися на післявоєнну відбудову країни як на втрачений шанс” — вважає Харіс Піплас та закликає звертати увагу на планування процесу відновлення.

• Україні варто використати свій момент для відбудови, бо кожна криза — шанс на відновлення. Тому найпершим кроком має бути створення платформи, яка координуватиме всі доступні ініціативи. Вже зараз треба налагоджувати співпрацю з різними партнерами та створювати в Україні родючий ґрунт для спеціалістів різного фаху. Важливо розуміти, що міжнародні партнери самостійно не відбудують наші міста, тож вирішувати, якими вони будуть, мають українці.
• Щодо постраждалих українських міст — треба поставитися до цього «з розумом», щоб знову зробити їх багатофункціональними центрами життя та повернути туди мешканців після кількох кризових хвиль — як ковідної, так і воєнної. Зокрема, для досягнення ефективного результату на місцях маємо проводити чесні оплачувані архітектурні конкурси з конкурентними умовами та допуском усіх охочих спеціалістів.
• Також варто зважати на те, що відбудова — це не лише планування та фізичне будівництво, а й урахування соціального клімату та передбачення можливих проблем у майбутньому. І українські міста мають бути готові до таких викликів!

Повністю розповідь можна послухати за посиланням.

А також читайте історії відбудови Ковентрі, Варшави, Берліна, Хіросіми, Гавра, Самаринди, сіл у Нідерландах, Роттердама, Києва, Будапешта, Гданська, Бейрута.